Коли ми сьогодні в Україні чуємо слово “росіяни”, перед нашими очима з’являються кадри масових тортур, знищені міста і села. Тому чисто по-людськи сьогодні українці відчувають, що росіяни – це чужинці і вбивці, які прийшли, щоб забрати у нас все те, ким ми є та що ми маємо.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Ми не можемо йти на компроміс зі злом. І нам по-людськи важко в тих вбивцях побачити людей. Ми бачимо, що все те, що сьогодні роззявляє таку вбивчу пащу на Україну – це наслідки хвороб пострадянського суспільства, яке в Росії, замість того, щоб оздоровлятися після Радянського Союзу, почало загнивати.
Пригадую слова Ельдара Рязанова, який говорив: “У нас страна большая, гнить будем долго”.
З іншого боку, по-християнськи ми хочемо дати шанс кожному на можливість покаятися. І зараз у цій хвилині це дуже важко.
Гнів, особливо коли ми бачимо всі злочини – це природній інстинкт людини. Якщо всі ті злочини, які ми бачимо, у нас не викликають люті, то це б означало, що ми є співучасниками зла. Тобто ми в той чи інший спосіб його толеруємо і похваляємо.
Але гнів потребує трансформації й обрамлення. У християнському розумінні праведний гнів є матеріалом для чесноти мужності. Нам потрібна сьогодні мужність.
Мужність, щоб вистояти, мужність, щоб перемогти. Бо якщо гнів не буде трансформований у мужність, він може стати деструктивним.
Кажуть, що страх – поганий порадник. Так само і гнів може бути поганим порадником. Тому християнська аскетична практика показує, що ми справді можемо перетворити гнів у мужність і стійкість.
Цей праведний гнів може стати силою. Силою, яка здатна перемагати.
