“Він розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом” (Лк 18, 1).
Єврейські мудреці кажуть, що зміст усього Писання знаходиться у першій його книзі, зміст першої книги – у першому розділі, а зміст першого розділу – у першому вірші. В першому вірші 18-го розділу Євангелії від Луки автор подає нам зміст усієї притчі, що її розповідає Господь своїм учням, навчаючи їх про молитву. Й перше, що Господь зазначає, що учням треба молитися. Нерідко можна почути про обовʼязок молитви: мушу помолитися, мушу піти на Літургію, мушу відмовити вервицю, мушу читати Біблію… Молитва в такому контексті стає радше непідйомним тягарем, а не джерелом життя. Одночасно людина добре усвідомлює, що їй треба робити, аби жити. Треба їсти, пити, спати, відпочивати, піклуватися про своє тіло, щоб воно було здорове і їй було добре. Все це люди зазвичай роблять без примусу, бо всім добре знайомі наслідки того, коли ці потреби на задовольняються. Господь говорить, що як пожива, вода та сон є потребою тіла, так молитва є потребою душі. Цю потребу треба задовольняти, якщо хочу, щоб моя душа жила.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Можна на це поглянути й з іншого боку. Коли мені може не хотітися їсти, якщо навіть знаю, що це мені потрібно, або не хотітися пити чи спати? Можливо тоді, коли їжа несмачна, коли на її сам вигляд чи запах радше викликає огиду; коли вода багниста та смердюча, а ліжко мокре, холодне чи взагалі відсутнє. Без підказок та натяків усім хочеться мати смачну страву, чисту воду та тепле й чисте ліжно. Так як ці речі треба собі приготувати, аби задоволення моєї потреби було мені в радість, можливо так і з молитвою… Її теж треба приготувати – витратити зусилля, час та всі інші необхідні засоби – аби задоволення потреби моєї душі приносило мені задоволення, а не лягало непідйомним тягарем на мою душу.
Як можна приготувати свою молитву, щоб вона стала стравою милою для мого серця і для Бога? Коли поглянемо на молитву як зустріч із важливою та цінною Особою, то перш за все добре буде приготувати на таку зустріч місце та час. Коли до нас має прийти хтось дійсно для нас важливий, хтось, хто може обдарувати та змінити наше життя, ми здатні відкласти всі справи, змінити робочий графік, перенести свій відпочинок та зробити невідомо ще які речі, аби цю зустріч не пропустити. А на молитві маємо зустріч з самим Богом, який усе тримає в своїй руці: і нас маленьких та нещасних, і всіх великих і малих цього світу, й увесь всесвіт. Тому добре буде визначити собі протягом дня постійний час – 15 чи 30 хвилин, чи годину – який завжди буде зарезервонаний саме для зустрічі з Богом на молитві. Й тоді не підлаштовувати свій час молитви під справи, а справи – під час молитви.
Можемо також приготувати те, про що будемо говорити. Переглянути своє серце та побачити, що сьогодні мене найбільше турбує, в що я занурений цілим собою, що не можу відпустити з думок, емоцій, дій. Не бійся навіть хаосу в своїх думках. Зустрінься з кожною з них. Перетвори кожну свою думку, навіть хаотичну, на молитву. З іншої сторони також можемо приготувати Боже слово для молитви: обрати тексти за порядком Святого Письма чи літургійним, які будемо читати на молитві. Читаючи Слово спробуймо поставити собі декілька запитань: на що звертаю увагу сьогодні при читанні цього уривку? Чому саме на це слово? Що воно означає в цьому контексті? Як воно показує мені моє життя? І дати собі час на відповіді. Іноді треба прочитати Слово навіть кілька разів, бо з першого разу його мова може бути незрозумілою. Ще допомогою можуть стати записи. Спробувати записати хоча б одну-дві думки, які прийшли під час роздумів над Словом. Коли починаю записувати свої думки, вони стають більш чіткими, глибокими та зрозумілими.
У книзі Пісня пісень можна знайти одну сцену зустрічі молодої з молодим, яка, на жаль, не відбулася: “Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене – нічних капель.» Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити? Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені. Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві. Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі…” (Пп 5, 2-6а).
Наречений приходить до своєї любої. Вона ж, натомість, скинула одяг, помила ноги і лягла у ліжко; їй не хочеться підводитись, не хочеться завдавати собі труду, щоб відчинити двері. Однак коли вона встає та відчиняє, молодого вже немає, а з ручки дверей крапає миро… На перший погляд ця деталь зовсім непримітна. Спробуймо до неї приглянутись. У давнину миро використовували як засіб гігієни та парфумерії. Про це більш детально описує книга Естер. Зокрема, розповідаючи про підготовку дівчат, що були наложницями царя, перед тим, як вони входили в спальню до свого володаря:
“Як же приходила черга для кожної дівчини входити до царя Ксеркса, після того, як з нею було зроблено за дванадцять місяців згідно з законом щодо жінок, – бо стільки часу тривали дні плекання краси: шість місяців мірровою олією й шість місяців пахощами та іншими жіночими намащеннями, – тоді дівчина входила до царя” (Ест 2, 12-13а).
Така підготовка до зустрічі із царем тривала цілий рік. Дівчата плекали свою красу, намащуючись миром та іншими пахощами. А в книзі Пісні пісень читаємо, що ручка на дверях нареченої стікала миром. Імовірно це миро там залишив наречений, стукаючи у двері та чекаючи, поки молода захоче підвестися з ліжка. Якщо ручка аж стікала миром, а миро було засобом приготування на шлюбну ніч, то, здається, з цього можна зробити лише один висновок: наречений не прийшов до своєї любові лише так, при нагоді, проходячи повз, вирішив зазарнути на каву та привітатися. Він готувався до цієї зустрічі, як до шлюбної ночі. Готувався, однак не дочекався… Якщо образ молодої – це образ кожної людської душі, а в образі молодого можемо побачити Бога, котрий прагне з людиною дуже глибоких відносин, то в цьому мирі, що стікає з дверної ручки, можемо побачити, що не лише я готуюся до зустрічі з Богом, але і Бог готується до зустрічі зі мною. Бог готується до моєї молитви. Чи я почую Його голос, коли прийде? Чи відчиню Йому двері мого серця?
Побачивши своє серце та почувши Боже слово, можу перейти до молитви. Молитися в світлі цих двох джерел – мого життя та Божого слова. Говорити з Богом про те, що є в моєму серці, в моєму житті, й про те, що бачу в Його слові. На це також потрібен час, аби сформувати свою молитву, представити її Богу, спробувати почути Його відповідь у своєму серці. А після цього ще на мить залишись з Ним, нічого не очікуючи, просто так, щоб побути. Це лише кілька порад. Далі кожен з нас може створити власний шедевр із своєї молитви.
Господь також говорить, що молитися треба завжди та ще й при цьому не падати духом. Спробуймо також поглянути, що це може означати. Як можна молитися завжди? Адже в житті є ще багато інший потреб та обовʼязків. Грецьке слово пантоте, перекладене як завжди, ще можна перекласти як постійно, неустанно. Більше нічого не робити, тільки молитися? Основа цього слова скаладається з двох слів: пас та оте, що дослівно можна було б перекласти в кожний час. Тобто у кожний час незалежно від… мого настрою та самопочуття, фізичного, душевного та духовного стану, незалежно від обставин, пори дня чи року, погоди, бажань, можливостей, гріхів, спокус, очікувань тощо. Не існує такого часу, коли б неможливо було молитися. Не існує часу, непридатного для молитви або такого, що не відповідає молитві. Тому молитися не тільки треба, але й можна завжди.
І ще одна ознака молитви учня, яку Господь розкриває через образ наполегливої вдови – не занепадати духом або не впадати у відчай. Це завдання також із зірочкою. В сучасному світі швидкостей людина вже з дитинства навчаться прагнути всього й відразу й дуже швидко та непомітно втрачає надзвичайно важливу здібність – чекати. Це можемо побачити по реакції дітей або дорослих, коли раптом улюблена гра або сторінка в інтернеті завантажується на кілька секунд повільніше, ніж зазвичай. Маючи досвід все більшої швидкості дій, результат кожної дії чи зусилля очікується натомість або принаймні у запланований і визначений час, однак ніяк не пізніше. Тому, коли бажаний для мене результат молитви не приходить того ж дня або хоча б у межах “розумного часу”, я знеохочуюсь та перестаю молитися.
Якщо покласти події притчі на лінію часу, то зможемо там прослідкувати кілька моментів:
- вдова набридає судді
- суддя не реагує
- вдова далі набридає
- суддя втомлюється та вирішує допомогти
(Але вдова ще цього не знає! Якщо вона в цей момент перестане набридати, то суддя може відмовитись від свого рішення й далі спокійно жити). Тому вдома мусить набрита доти, аж не побачить результат своїх дій – бажаний захист. Таким чином між рішенням судді та його явною допомогою мав пройти певний відрізок часу. Рішення вже було, але вдова ще про це не знала, й від її подальших дій залежало те, чи це рішення стане дійсністю, чи зміниться.
Подібну ситуацію досить наглядно показує Книга пророка Даниїла в 9-му та 10-му розділах: “першого року його царювання [Дарія, сина Ксеркса] я, Даниїл, намагався зрозуміти в книгах число років, яке, за Господнім словом до пророка Єремії, мало пройти над руїнами Єрусалиму: 70 років. Я обернув обличчя моє до Господа Бога й приготувався до молитви й благання в пості, волосяниці й попелі, й молився до Господа, Бога мого, і сповідався” (Дан 9, 2-4). Даниїл мав молитовний намір – питання до Господа, намагався зрозуміти Його слово, тому приготувався до молитви – так, щоб молитва могла задовольнити його потребу серця – в пості, волосяниці та попелі. Далі автор тексту подає саму молитву Даниїла, в якій він молиться та сповідається не лише за себе, але за весь народ і нарешті отримує відповідь: “Коли я говорив так і молився та сповідався у моїх гріхах і в гріхах мого народу Ізраїля, і складав молитву мою перед Господом, Богом моїм, за святу гору Бога мого, коли, отож говорив я ще на молитві, муж Гавриїл, якого я раніше бачив був у видінні, летівши швидко, доторкнувся до мене під час вечірної жертви, і, навчаючи мене, заговорив до мене, мовивши…” (Дан 9, 20-23).
Даниїл молиться доти, доки не отримує відповідь: ангела з неба та пояснення від Бога. А після вияснення слова, котре Даниїл не розумів, Гавриїл дає йому ще одне пояснення: часу тривалості його молитви та причин очікування: “Тоді він сказав до мене: «Не бійся, Даниїле! Вже з першого дня, як ти прихилив твоє серце, щоб зрозуміти, і щоб умертвляти себе перед твоїм Богом, почуто твої слова, і я прийшов задля твоїх слів, Та князь перського царства чинив мені опір двадцять один день, аж ось Михаїл, один із перших князів, став мені у пригоді, і я зоставив його при перському цареві. Я прийшов сповістити тебе, що станеться з твоїм народом наприкінці днів, бо це видіння для тих днів»” (Дан 10, 12-14). Між моментом початку молитви Даниїла та днем, коли він отримав відповідь, минув 21 день. І не тому що Бог 21 день думав, чи відповідати Даниїлові, чи ні, достойний він, чи недостойний Божої уваги. Відповідь з неба була послана через Гавриїла відразу ж у перший день його молитви, однак духовний бій за те, щоб Даниїл її отримав, тривав 21 день. А якби Даниїл занепав духом і перестав молитися?
Це слово надихає мене молитися, готувати свою молитву, щоб вона була мені приємною, а тим більше Тому, до Кого вона возноситься – Живому Богу. Також тривати на молитві доти, доки не отримаю відповіді. Навіть і ціле життя. Не Богу, мені потрібен цей час та молитва. Однак знаю, що буде і багато молитов, на які Господь уже в цьому житті захоче дати мені відповідь, щоб укріпити та потішити моє серце.
Господи, навчи мене молитися.
Автор: Ілона Соловей
