Я мама Курки. Мій син Артемій-Юліан не дожив два тижні до свого 27-ліття. Вже минуло 40 днів як ми з ним попрощалися у земному житті. Але він залишив нам фразу: “я вижив”. Це були його останні слова, які почув парамедик від нашого сина. Тому наша родина живе у реальності життя. Для Бога немає живих і мертвих, для Бога всі живі. Просто ми вчимося жити у іншій реальності і інакше сприймати зараз нашого сина. У нас 5 дітей. І всі п’ятеро воїнів, може тому що мій чоловік пластун і всі мої діти пластуни і “ПЛАСТ” їх виховав. Але я почну говорити про липень. Мої історії будуть на різні букви.
Л. “Липень”.
Мій син, моя дитина, народився 4 липня у День Америки на вулиці Джорджа Вашингтона у Львові. І липи у той рік цвіли дуже буйно. Я тримала на грудях липовий цвіт, коли народжувала сина. Я дуже люблю липу. І так сталося, що запах липи це було перше, що я відчула у Львові, коли їхала на похорон своєї дитини. Я взагалі не відчувала ні запахів, ні смаку. Перше, що я почула у Львові це є запах липи і я їм подякувала. Я зірвала ці гілки, з ними була на похороні і їх опустила в могилу. Моя дитина була надзвичайно весела. Дуже винахідливий хлопець. Ми називали його хлопець-фантазія. Це нова генерація ХХІ століття. Це є нові діти. І зараз вони тримають наш фронт, який розтягнувся на 4500 кілометрів. І там стоять 20-26 річні хлопці і роблять те, що не можуть зробити 50-60-річні. Вони інакше мислять. Мій син був розвідником. І їхнім гербом є вовк з козацьким поясом.
П. “Пісня”.
Хочу сказати про пісню. Пісню “Чорти ми лісові”, Цю пісню Артемій заспівав на лінійці у школі, маючи 6 років. Коли вчителька попросила сміливих першачків встати і щось заспівати. І дитина встала і почала співати: “краски червоно-чорні – це наше знамено”. І директорка була сконфужена і казала: “може вже досить”. Але Артем сказав: “я доспіваю, там ще 10 куплетів”. У цьому весь Артемій. Ми батьки дуже мало знаємо наших дітей. Це величезне щастя, коли ми хоч трошки їх розуміємо і можемо побачити красу їхнього шляху.
В. “Вернися живим”.
Відразу після Майдану у 2014 році мій син пішов на фронт. Емілія, моя донечка, наймолодша, взяла участь у написанні листів до воїнів. Це були 1000 білих конвертів без адрес, які волонтери просто збирали у мішки і возили по всій лінії фронту. І коли у 15 році Артемій повернувся додому, а це був ранок, Емілія ще спала, він став на коліна біля її ліжка. І вона, почувши його голос, боялася розплющити очі, казала: “це сон”. Але він сказав: “Мілю, я отримав твого листа”. І коли він показав той лист, там було написано “Мене звати Емілія, мені 6 років, мій брат воює. Повернися живим”. Як? Скажіть мені – як. Який процент імовірності був, що той лист знайде Артемія там, де він знаходився? Я сповнена вдячності нашим воїнам, які там стоять. Повірте, вони дуже мало слів говорять. Вони спілкуються між собою очима. В них зовсім інший рівень спілкування, аніж у нас із вами. Там справді дуже багато містики, дуже багато чудес. Там відчувається сила молитви.
А. “Агнець, ягнятко”.
Артем дуже любив святити паски на Великдень. Але завжди просив мене, щоб я купила баранця з тіста і урочисто ніс його святити. Бо він завжди любов особливий підхід до свята. Тим баранцем своєрідно стала наша молодша донька Емілія. Артем ніс її до Хрещення. І уявіть собі, коли він вернувся з фронту у 15-тому, то був майстер-клас у Національному музеї. Емілія пішла туди разом з Артемом і принесла додому намальовану ікону – Іван Хреститель тримає на руках ягня. Вона мала вибір малювати Миколая, Богородицю і обрала саме цей сюжет. 4 роки мені пішло на те, щоби побачити вівтар Містичного Ягняти, який зробив Ван Ейк в Енті. Цього дня, коли я сиділа перед цим вівтарем, його споглядала, в цей день велися дуже вирішальні битви, які закінчилися загибеллю нашого сина. Дивні якісь шляхи Господні, дивні Його наміри, дороги. Є така у Старому Завіті Книга Йова, де Йов втративши всіх своїх дітей, верблюдів, майно, звертається до Бога з німим запитанням. І Бог відповідає Йовові і каже: “Де був ти, коли Я створював світ? Що ти знаєш про життя сонця і місяця. Чи ти чув спів ранішніх зір? Чи знаєш як я створював межі морю? Як по небу розсипав сузір’я?”. І там є несподіване питання: “Чи тобі відкрилися ворота смерті”. Справді ворота смерті відкрилися для нашої родини і забрали найдорожчий скарб і найдорожчу жертву. Артемій у житті читав багато книжок, але особливою для нього була книга “Листи до Луцілія”. Це є цивілізаційний код Одна з десяти книг, яку кожна людина має неодмінно прочитати. Там є про вибір, цілісність особи, дар свободи, який записаний у нашому ДНК,
З. “Земля.”
Ця земля, яку я жеру, така гарна, що за неї й померти не шкода”. Ці слова сказала волонтерка Устина Стефанчук, волонтерка з Канади, яка їздить на “нуль” і мусила стрибнути в окоп, бо почався обстріл і “наїлася” землі, рот був забитий землею. І у той момент у неї з’явилася думка “яка гарна українська земля”. Та земля за яку зараз стоять наші діти.
К. “Кіліманджаро”.
Наш син відвідав 50 країн, займався стрибками з парашутом.У 2015 Артемій зрозумів, що ця війна не закінчиться скоро. І він вирішив побачити весь світ. Звістка про війну застала його у Ріо-де-Жанейро. Він стрибав з парашуту із статуї Ісуса Христа. Він тоді продав мотоцикл, який у нього був, купив бронижелет і шолом і прямо в цьому зайшов у літак. Коли стюардеса запитала його чому він так вдягнений, то Артем відповів: “Ви знаєте, я з України, я себе безпечніше почуваю в цьому”. У цьому є наш курка.
П. “Пласт”.
Він виховав наших дітей, пояснив, що гра це є щось дуже важливе. У житті дуже важливий той вибір який ти зробив і вміння йому не зрадити.
Т. “Тварини”.
Дуже любив Артем тварин. Під час бойових дій він рятував зі стаєнь худобу, яку люди залишили, бо не думали що їх так довго не буде вдома. Він бігав і відвязував тих звірят.
Н. “Небо”.
Коли Артемій відкрив для себе небо, він зрозумів, що абсолютно щасливий. Вечір перед смертю він сказав друзям: я абсолютно щаслива людина. Небо дало йому радість. Він писав: “Невже це і є справжнє життя?”, – на своїй сторінці у Інстаграмі. Я казала, що він зробив 200 стрибків, щоб стати інструктором. Він стрибав з крила літака, кабіни, з повітряної кулі. Ця його винахідливість, інтелігентність, гумор – це є те, що є у дітях, які народилися у 90-х. Це діти, які пережили Майдани і знають що таке свобода. Вони знають, що наш мирний прапор синьо-жовтий, а коли його зросити кров’ю він стає червоно-чорним. Будьте певні, ми вже перемогли
