Міністр освіти Франції Жан-Мішель Бланкен поставив завдання провести спеціальні курси з основ релігії для вчителів, щоб навчити педагогів правильній комунікації з релігійними дітьми. У понеділок, 14 червня, Бланкер оголосив про напрацювання програми тренінгів для педагогів, щоб «всім вчителям було зрозуміло, що дозволено, а що заборонено» у спілкуванні з учнями-мусульманами. Причиною дискусії стало занепокоєння педагогів щодо власної безпеки, адже в школах стає дедалі більше учнів-мусульман із радикальними поглядами.
У жовтні минулого року учень-ісламіст напав на свого вчителя Семюеля Паті та відрізав йому голову. Цей вчинок був мотивований тим, що педагог буцімто образив пророка Мухаммеда. У Франції після цього нападу розпочалися широкі консультації щодо подолання можливих конфліктів на релігійному ґрунті.
Французький уряд проводить чи не найбільш секулярну політику в Європі. Це бачимо, як у наджорстких обмеженнях для вірян під час карантину, так і в змісті освіти (особливо щодо християнства). Учням та персоналу шкіл суворо заборонено мати будь-які зовнішні прояви приналежності до тієї чи іншої релігії (натільний хрестик, хіджаб чи інший одяг з релігійними символами).
Педагогічні профспілки та освітяни наразі розглядають питання меж секулярності, а деякі інститути пропонують включити ідею «гнучкого секуляризму» для ісламу. З одного боку бачимо ніби позитивний крок усвідомлення державою, що в школу ходять релігійні діти із різними світоглядами, але з іншого — ми добре розуміємо, з якою саме релігією це пов’язано і що на практиці врахування інтересів християн не буде.
Питання демонстрації приналежності до певної релігії у школі підіймалося багато разів. Але коли це стосувалося християн, то влада завжди ігнорувала їх релігійні права (наприклад, питання відвідування уроків статевого виховання, зміст яких суперечить християнському вченню).
Наразі пошук компромісів і курси політкоректної мови будуть направлені на діалог з мусульманами, а не християнами. Тому отримуємо ситуацію, коли спротив секуляризму буде представлений тільки ісламськими спільнотами, а тому зріє необхідність підняти питання рівності релігій. Чому інтереси християн навіть не згадуються? Чому подібні консультації та можливі поступки обговорюються після терористичних актів ісламістів? Відповідь очевидна: французька влада впокорила християн, а ось з мусульманами не все так просто.
Попри численні теракти, напади (на церкви і світські масові заходи) питання обмеження та упорядкування міграції все ще носить тавро расизму. Французькі політики взяли абсолютно самовбивчий курс: продовження політики «відкритих дверей» і одночасна спроба «пом’якшити» вчення мусульман. Попри відсутність тотальної ісламізації, ситуація у французькому суспільстві залишається напруженою. А найгірше, що це конфлікт не між християнським та мусульманським світами, а між секулярною державою та ісламом.