Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Навіть знаменитості не застраховані від цієї сучасної проблеми виховання: Мадонна заявила, що пошкодувала про те, що дала своїм старшим дітям телефони в 13 років, і більше такого не робитиме.
З іншого боку, ви, ймовірно, самі маєте телефон, який вважаєте необхідним інструментом у повсякденному житті – від електронних листів і онлайн-шопінгу до відеодзвінків і сімейних фотоальбомів. І якщо однокласники та друзі вашої дитини усі матимуть телефони – чи не почуватиметься вона ніяково без нього?
Щодо довгострокового впливу смартфонів і соціальних медіа на дітей і підлітків є ще багато питань без відповіді, але наявні дослідження показують їхні основні ризики і переваги.
Зокрема, хоча немає комплексних доказів того, що наявність телефону чи користування соцмережами шкодить добробуту дітей, це може не повністю розкривати загальну картину. Більшість досліджень наразі зосереджені на підлітках, а не на молодших вікових групах, і нові дані показують, що можуть бути певні етапи розвитку, на яких діти більше ризикують мати негативних наслідків.
Більше того, експерти сходяться на кількох ключових факторах, які слід враховувати, вирішуючи, чи готова ваша дитина до смартфона, і як поводитися батькам, коли вона його зрештою отримає.
Дані Ofcom, регулятора комунікацій Великої Британії, показують, що переважна більшість дітей у Великій Британії мають смартфони до 11 років, причому цей показник зростає з 44% у віці 9 до 91% у віці 11 років. У США 37% батьків 9-11-річних дітей кажуть, що їхня дитина має власний смартфон. А в європейському дослідженні, проведеному в 19 країнах, 80% дітей віком від 9 до 16 років повідомили, що щодня або майже щодня виходять в інтернет за допомогою смартфона.
“У старшому підлітковому віці понад 90% дітей мають телефон”, – каже Кендіс Оджерс, професорка психології Каліфорнійського університету в Ірвайні, США.
Європейський звіт про використання цифрових технологій серед дітей від народження до восьми років дійшов висновку, що ця вікова група “обмежено або зовсім не усвідомлювала онлайн-ризики”, коли йдеться про згубні наслідки використання смартфонів і додатків соцмереж, доступ до яких здійснюється через них. Водночас щодо дітей старшого віку відповідних переконливих доказів немає.
Оджерс проаналізувала шість метааналізів, що розглядають зв’язок між використанням цифрових технологій і психічним здоров’ям дітей і підлітків, а також інші широкомасштабні дослідження. Вона не знайшла стійкого зв’язку між використанням підлітками технологій та їхнім психоемоційним добробутом.
“Більшість досліджень не виявляють зв’язку між використанням соцмереж і психічним здоров’ям”, – каже Оджерс. У дослідженнях, які такий зв’язок виявили, масштаб ефекту – як позитивного, так і негативного – був невеликим.
“Найбільшим відкриттям насправді був розрив між тим, у що вірять люди, зокрема самі підлітки, і тим, що насправді говорять докази”, – каже вона.
Емі Орбен, експериментальна психологиня з Кембриджського університету у Британії, також вважає докази такого зв’язку непереконливими. Попри невеликий негативний зв’язок, виявлений у проаналізованих нею дослідженнях, Орбен дійшла висновку, що неможливо визначити, чи погіршують технології психологічний стан, чи навпаки, або ж на це взагалі впливають інші фактори. Більшість досліджень у цій галузі мають недостатньо високу якість, щоб говорити про суттєві переконливі результати, зазначає вона.
Звісно, йдеться лише про середні значення. “У науковій літературі існує велика варіація щодо впливу [на психоемоційний добробут], – каже Орбен, – і досвід окремих підлітків залежатиме від їхніх особистих обставин”.
“Єдиний, хто справді може це оцінити, – це зазвичай найближчі люди”, – додає вона.
На практиці це означає, що незалежно від того, про що свідчать ширші докази, можуть бути діти, які стикаються з труднощами внаслідок використання соцмереж або певних додатків, і важливо, щоб батьки це бачили та пропонували підтримку.
З іншого боку, для деяких молодих людей телефон може стати порятунком – місцем, де, наприклад, може бути простіше спілкуватися людям з інвалідністю, або ж можна відшукати відповіді на актуальні питання про своє здоров’я.
“Уявіть, що ви підліток і хвилюєтеся, що статеве дозрівання йде не так, або ваша сексуальність не така, як у ваших друзів, або ви стурбовані зміною клімату, коли дорослим навколо вас це не цікаво”, – каже Соня Лівінгстон, професорка соціальної психології в Лондонській школі економіки та співавторка книги “Батьківство задля цифрового майбутнього” (Parenting for a Digital Future).
Проте здебільшого, коли йдеться про використання телефона для спілкування, діти здебільшого спілкуються з друзями та родиною.
“Якщо ви насправді проаналізуєте, з ким діти спілкуються онлайн […], ви побачите дуже сильний збіг з їхньою офлайн-мережею, – каже Оджерс. – Я думаю, що загалом ця ідея про те, що ми втрачаємо дитину в ізоляції з телефоном – для деяких дітей це може бути реальний ризик, але переважна більшість дітей спілкуються, діляться чимось, дивляться щось разом”.
Хоча смартфони часто звинувачують у тому, що діти менше часу проводять на свіжому повітрі, данське дослідження дітей віком від 11 до 15 років знайшло докази того, що телефони насправді дають дітям незалежну мобільність, адже дають відчуття більшої безпеки батькам і допомагають краще орієнтуватися в незнайомому оточенні.
Діти сказали, що телефони доповнюють їхнє перебування на вулиці, бо дозволяють, наприклад, слухати музику та бути на зв’язку з батьками та друзями.
Звичайно, можливість майже постійно спілкуватися з однолітками має свої ризики.
“Я думаю, що телефон став фантастичним вивільненням раніше незадоволених потреб молодих людей, – каже Лівінгстон. – Але для багатьох він може стати певним примусом, змусити їх вважати, що є місце, де збираються популярні люди, куди вони намагатимуться потрапити або не зможуть потрапити взагалі, де всі роблять одні й ті самі речі та знають про усі новинки”.
У статті, опублікованій на початку цього року, Орбен та її колеги виявили “вікна чутливих етапів розвитку” – певні вікові періоди, коли використання соціальних мереж може спричинити нижчий рівень задоволення життям у більш старшому віці.
Проаналізувавши дані понад 17 000 учасників віком від 10 до 21 року, дослідники виявили, що більш активне використання соціальних мереж у віці від 11 до 13 років для дівчат і від 14 до 15 років для хлопців призводило до нижчої задоволеності життям через рік. Це працювало й у зворотний бік: менше користування соцмережами у цьому віці передбачало більшу задоволеність життям наступного року.
Дослідники кажуть, що це узгоджується з тим фактом, що дівчата, як правило, проходять через статеве дозрівання раніше, ніж хлопці, хоча немає достатньо доказів, щоб стверджувати, що саме це стало причиною різниці в часі. Інше таке вікно “відкривалося” у віці 19 років як для чоловіків, так і для жінок – приблизно в той час, коли багато підлітків залишають батьківський дім.
Батьки не мають сприймати ці вікові діапазони буквально, приймаючи рішення щодо власних дітей, але їм варто знати, що зміни в розвитку можуть зробити дітей більш чутливими до негативних сторін соціальних мереж. У підлітковому віці, наприклад, мозок значно змінюється, і це може вплинути на те, як молоді люди діють і почуваються, зокрема зробити їх більш чутливими до соціальних відносин і статусу.
“Підлітковий вік – це дійсно важливий період розвитку, – каже Орбен. – На вас набагато більше впливають ваші однолітки, вас набагато більше цікавить, що інші люди думають про вас. І дизайн соціальних медіа – те, як вони забезпечують соціальний контакт і зворотний зв’язок лише одним кліком – у певний час може спричиняти додатковий стрес”.
Можуть бути й інші фактори впливу соціальних мереж на дітей і підлітків, окрім віку, – але дослідники лише починають вивчати ці індивідуальні відмінності.
“Зараз це справді основна сфера досліджень, – каже Орбен. – Будуть люди, які зазнають більшого негативного чи позитивного впливу в різні моменти часу. Це може бути пов’язано з тим, що вони живуть різним життям, розвиваються в різні моменти, вони можуть по-різному використовувати соціальні мережі. Нам дійсно потрібно розрізняти ці речі”.
Хоча такі дослідження можуть дати інформацію батькам, які вирішують, чи купувати своїй дитині смартфон, вони не можуть дати конкретну відповідь на питання “коли?”.
Ключове питання, яке, на думку Оджерс, повинні поставити батьки – “Чи підходить це дитині та сім’ї?”
Для багатьох батьків покупка телефону дитині є практичним рішенням. “У багатьох випадках саме батьки хочуть, щоб у молодших дітей були телефони, щоб вони могли підтримувати зв’язок протягом дня та координувати час, коли їх треба забирати”, – каже Оджерс.
Це також можна розглядати як віху на шляху до дорослого життя.
“Думаю, дітям це дає відчуття незалежності та відповідальності, – каже Аня Стевіч, дослідниця відділу комунікації Віденського університету в Австрії. – Батьки, безперечно, повинні подумати: чи перебувають їхні діти на етапі, коли вони достатньо відповідальні, щоб мати власний девайс?”
Водночас батьки не повинні ігнорувати те, наскільки комфортно вони самі почуваються, коли їхня дитина має смартфон. Згідно з дослідженням, проведеного Стевіч та її колегами, коли батьки відчували брак контролю над використанням смартфонів своїх дітей, і батьки, і діти казали про більше конфліктів щодо них.
Однак варто пам’ятати, що наявність смартфона не обов’язково відкриває шлях для кожного окремого додатка чи гри. “Коли я опитую дітей, я все частіше чую, що батьки дають їм телефони, але ставлять вимоги щодо того, якими додатками вони можуть користуватися, і я вважаю, що це, мабуть, дуже мудро”, – каже Лівінгстон.
Батьки також можуть, наприклад, разом із дітьми пограти в ігри на телефоні або переглянути те, що є на телефоні, щоб переконатися, що дитині все подобається.
Встановлюючи домашні правила користування смартфоном – наприклад, не залишати телефон у спальні дитини на ніч – батьки також повинні чесно поглянути на власне користування смартфоном.
“Діти ненавидять лицемірство, – каже Лівінгстон. – Вони ненавидять відчуття, що їх сварять за те, що роблять їхні батьки – наприклад, користуються телефоном під час їжі або лягають спати з телефоном”.
Навіть дуже маленькі діти наслідують приклад того, як користуються телефоном їхні батьки. Європейський звіт про використання цифрових технологій серед дітей від народження до восьми років виявив, що діти часто наслідували використання технологій їхніми батьками. Деякі батьки під час дослідження навіть виявили, що діти знали паролі до їхніх девайсів і могли отримати до них доступ самостійно.
Але батьки можуть використати це з користю, наприклад, залучаючи дітей молодшого віку до виконання завдань на смартфоні та навчаючи його використанню.
“Я думаю, що така участь і спільне використання – це насправді хороший спосіб для дітей дізнатися, що відбувається на цьому пристрої, для чого він призначений”, – каже Стевіч.
Зрештою, рішення про те, коли купувати смартфон для дитини, залежить від батьків. Для деяких правильним рішенням буде його не купувати – і, якщо батьки проявлять трохи креативності, діти без смартфона нічого не втратять.
“Діти, які є достатньо впевненими та товариськими, знайдуть обхідні шляхи та стануть частиною групи, – каже Лівінгстон. – Зрештою, здебільшого їхнє соціальне життя – це школа, переважно вони все одно бачать один одного щодня”.
Насправді вміння давати раду страху щось пропустити, який вони відчувають через відсутність телефону, може виявитися корисним уроком для старших підлітків, коли вони можуть вже самостійно придбати собі телефон і повинні навчитися встановлювати межі користування ним.
“Проблема зі страхом щось пропустити полягає в тому, що він ніколи не закінчується, тому кожен має навчитися десь проводити межу, – каже Лівінгстон. – Інакше ви просто будете сидіти в телефоні 24/7”.
Джерело: BBC Ukraine.
