З першого тижня війни Павло, очільник однієї з християнських громад на півдні України, допомагав евакуювати людей із найбільш постраждалих районів. Йому вдавалося їхати в місця, окуповані російською армією, щоб привозити потребуючим продукти та ліки, і допомагати жінкам і дітям виїхати звідти. «Всі знають про те, що сталося в Бучі, – каже він, – але треба розуміти, що “Буча” – по всій лінії розмежування і на окупованих територіях, бо той, хто має зброю в руках, відчуває себе вищим за інших. Очевидно, що в цих місцях кояться злочини сексуального насильства. Про це мені розповіли як жінки, які втекли звідти, так і головний лікар однієї лікарні, куди ми привозили ліки. Тому ми завжди намагалися допомогти вивезти звідти якомога більше людей, особливо жінок і дітей».
Кількість постраждалих
Сексуальне насильство під час збройного конфлікту є не лише кримінальним злочином, це порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини. Під час брифінгу, що відбувся на початку червня в Медіацентрі Україна (Київ), заступниця міністра внутрішніх справ України Катерина Павліченко повідомила, що від початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації, працівники поліції отримали приблизно півсотні заяв про сексуальні злочини, вчинені російськими військовими. Вона також додала, що інформація про інші факти ще перевіряється, встановлюються особи потерпілих і збираються відповідні докази.
За словами Катерини Павліченко, підрозділи національної поліції мають підтверджену інформацію про зґвалтування неповнолітніх дівчат, а також є підтверджені факти зґвалтування літніх жінок. Заступниця міністра зазначила, що більшість сексуальних злочинів, вчинених російськими військовими проти мирного населення, виявляються та фіксуються на територіях, які були найдовше окуповані загарбниками. «Ми розуміємо, – додала вона, – що осягнути масив цих злочинів, ймовірно, буде досить важко, бо не всі готові про них говорити, повідомляти і звертатися за допомогою. Не завжди вдається досить тісно співпрацювати з постраждалими». Посадовиця додала, що правоохоронні органи також пропонують потерпілим звернутися до фахівців за належною підтримкою та допомогою.
Психологічна підтримка
Психотерапевт і професор Роман, що працює в центральній Україні, пояснює, що тепер дуже важко оцінити кількість жертв сексуального насильства. «Ми перебуваємо в ненормальній ситуації, – зазначає він, – саме в цій перспективі, у перспективі війни ми також повинні розглядати це жахливе явище, яким є насильство. Ми повинні розуміти, що сексуальне насильство є знаряддям війни. І навіть якщо на даний момент ми не знаємо масштабів застосування цього знаряддя в Україні, ґрунтуючись на моїй професійній практиці чи на практиці моїх колег, стає зрозумілим, що воно є частиною військового арсеналу російської армії, це одне із знарядь, яке використовували і використовують російські солдати не лише проти українських жінок, але й проти чоловіків та дітей. Це один із способів не тільки принизити цих людей, але й принизити гідність нашого народу».
«Сексуальне насильство, – підкреслює психотерапевт, – глибоко ранить людину, її тіло. Тому потерпілим, насамперед, слід звернутися до лікаря для отримання першої допомоги. Друге “поле бою” – це емоції: дуже важко впоратися з емоційним станом, який виникає після пережитого насильства – сором, почуття провини та страх. З цієї причини жертви дуже часто не заявляють про злочин».
«Це питання дуже делікатне, – пояснює викладач, – нам потрібно створювати простір, у якому жертви сексуального насильства можуть відчувати себе прийнятими та зрозумілими. Необхідно створити для них прості механізми доступу до допомоги, повідомляти номери гарячих ліній або адреси електронної пошти, за якими вони можуть звертатися. Представники правоохоронних органів чи органів державної влади повинні відкрито говорити про це і пояснювати, як повідомляти про ці злочини та отримати допомогу. Постраждалі часто бояться, що в установах, до яких вони звертаються, вони зустрінуть некомпетентних і нечутливих людей. Натомість ми повинні дати їм зрозуміти, що вони повинні якомога швидше звернутися до спеціалістів – як лікарів, так і психологів».
День боротьби з насильством у збройних конфліктах
Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством у збройних конфліктах був запроваджений 19 червня 2015 року Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй, щоб покласти край нелюдському феномену та вшанувати тисячі жертв сексуального насильства під час конфліктів. Ця дата збігається з ухваленням у 2008 році Резолюції 1820 Ради Безпеки ООН, яка визнала сексуальне насильство стратегією війни та загрозою мирові та безпеці у всьому світі. У Резолюції визнається, що зґвалтування та інші форми сексуального насильства можуть становити воєнні злочини та злочини проти людства, і закликає до негайного та повного припинення актів сексуального насильства щодо цивільного населення з боку всіх учасників збройного конфлікту.
