В пошуках отців: земного і небесного

ОТЕЦЬ

Діян 6, 1-7; Пс 33; 1 Пт 2, 4-9; Йн 14, 1-12

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Хай не тривожиться ваше сер­це: віруєте в Бога і в Мене вір­те. В домі Мого Отця багато осель. Якби так не було, то чи Я сказав би вам, що йду приготувати вам міс­це? І якщо піду та приготую вам міс­це, то Я знову прийду і візьму вас до себе, щоби де Я, там і ви були. А куди Я йду, ви дорогу знаєте». Каже Йому Тома: «Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. Тож як мо­жемо знати дорогу?» Ісус говорить йому: «Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не при­ходить до Отця, як  через Ме­не. Якби ви Мене знали, то знали б і Мого Отця. І відтепер знаєте Його і бачили Його!» Каже Йому Филип: «Господи, по­кажи нам Отця, – і цього нам вис­тачить». Говорить йому Ісус: «Стільки ча­су Я з вами, і ти не знаєш Мене, Фи­ли­пе? Хто Мене бачив, той і Отця ба­чив. Як же ти говориш: “Покажи нам Отця?” Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, й Отець є в Мені? Слова, які Я кажу вам, не від себе кажу. Отець, який у Мені перебуває, – Він і творить діла свої. Вірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені. Якщо ж ні, то через самі діла вірте. Воістину, воістину кажу вам, що той, хто вірить у Мене, діла, які Я роблю, робитиме і він – навіть більші від них чинитиме, бо Я іду до Отця.

Якщо в синоптичних Євангеліях основною темою проповіді Ісуса є Боже Царство, то в Євангелії від Йоана тим, кого проголошує Ісус, є ОТЕЦЬ! Четвертий Євангелист, знаючи попередні Євангелія, прагне сказати дуже важливу істину: Боже Царство настає там, де ми пізнаємо Бога як ОТЦЯ, де пізнаємо Його любов, яку Він явив в Ісусі Христі. Филип мав неймовірну інтуїцію, коли звернувся до Господа з проханням: Господи, по­кажи нам Отця, – і цього нам вис­тачить… Звернімо увагу на слово «вистачить» – гр. arkeo, яке описує стан цілковитого задовільнення життєвих потреб. Це слово вжите також і по відношенню до Божої благодаті, якої достатньо в різних духовних змаганнях. «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі» – говорить Господь до Апостола Павла, коли той зазнавав спокус і боротьби (2 Кор 12, 9).

Джерелом усякого отцівства (батьківства) є отцівство Боже. У того ж самого Апостола Павла читаємо:

Ось чому я згинаю свої коліна перед Отцем, 15 від якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі (Еф 3, 14 – 15).

Це значить, що земне батьківство є відображенням того батьківства, яке є в Бозі. Святий Василій Великий повчає, що «Отець» – це перший титул Бога. Чому? Тому що Бог є Отцем перш за все по відношенню свого Єдинородного Сина, якого народжує віковічно. Тому Бог є Отцем завжди. Пророк Ісая написав про це під натхненням Святого Духа:

Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру (Іс 9, 5). 

В світлі наведених текстів, можемо сказати, що земний батько є таїнством Божого батьківства, є видимим знаком невидимої Божої благодаті. Тому від досвіду земного батька залежить досвід віри, досвід відносин з Небесним Отцем. Дитина, яка досвідчувала жорстокості, диктаторства або неприсутності чи безвідповідальності, матиме великі клопоти у тому, щоб повірити в любов Небесного Отця.

Саме по цій причині неприятель людського роду чинить все, щоб нам бракувало присутності Отця. Мова не лише про духовний досвід і про брак відносин з Богом Отцем, але і про земне батьківство.

Технічна революція (а у нашу епоху цифрова) призвела до великого розвитку індустрії. Батьки родин, які до цього часу працювали або в господарстві вдома, або біля дому, пішли на заводи і фабрики, повертаючись з праці пізніми вечорами. Діти весь день були «приречені» на материнську опіку, тому чергове покоління виростало без належного впливу батька. Фемінізм та соціалізм призвели до масової соціальної активності і праці жінок. Батько перестав бути єдиним годувальником родини, що знову ж таки призвело до зменшення його впливу і його авторитету. На таку ситуацію реагував Папа Лев ХІІІ, пишучи пророчу енцикліку Rerum Novarum. Але на жаль, до його порад мало хто прислуховувався. Внаслідок поширення ідеології соціалізму, а потім в багатьох державах – комунізму, відбулося щось, що можна назвати «соціалізацією» або «націоналізацією» дітей. Діти поступово вилучалися з-під батьківського впливу під вплив держави. Про пагубні наслідки такого процесу папа Лев ХІІІ писав так:

Батьківську владу в родині Держава не може ані знівечити, ані абсорбувати, бо та влада походить зі самого людського життя. «Діти є частиною батька» і ніби поширенням його батьківської особи, а, правду кажучи, вони вступають у громадську спільноту не самі по собі, але через сім’ю, в якій народилися. І саме через те, «бувши дітьми природно чимсь від батька… поки володіють розумом, є вони під опікою батьків» ( Сумма Богосл., 1І —11. кв. 10, а. 12.). Отже, коли соціалісти замінюють опіку батьків опікою Держави,— виступають проти природної справедливості і розв’язують тісну злуку родини (Лев ХІІІ, Енцикліка Rerum Novarum).

Сьогоднішній стан суспільства є логічним наслідком тих процесів ХХ століття і є ще драматичнішим. Внаслідок гендерної ідеології в багатьох країнах починає ігноруватися не тільки батьківська влада, але і саме поняття батька як такого. Адже постать батька є видимою і вимовною лише в біблійній парадигмі родини, де є батько і матір. Важко говорити про постать і роль батька у різного виду партнерствах, де дитину виховують двоє чоловіків або двоє жінок.

Сьогодні більше, ніж будь коли, ми потребуємо почути слова, які колись почув Апостол Филип:

«Стільки ча­су Я з вами, і ти не знаєш Мене, Фи­ли­пе? Хто Мене бачив, той і Отця ба­чив. Як же ти говориш: “Покажи нам Отця?” Хіба ти не віриш, що Я є в Отці, й Отець є в Мені? Слова, які Я кажу вам, не від себе кажу. Отець, який у Мені перебуває, – Він і творить діла свої.

В Ісусі Христі, в Його особі, Його словах і ділах Отець став видимим! А отже і видимим стало Його милосердя (Йн 14, 6). За словами св. Йоана Павла ІІ відповідь Ісуса Филипу була дана в особливий час під час прощальної промови насамкінець Пасхальної вечері, після якої наступили події тих святих днів, в яких раз назавжди був стверджений той факт, що ,,Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любові, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом“!

Тим простором, де споглядаючи Христа ми вдивляємося в Отця є молитовні роздуми над Біблією. Слово Боже, записане в Святому Писанні, переказуване в Традиції Цервки є наче дзеркало, в якому Церква, мандруюча на землі, споглядає Бога, від якого усе отримує, аж буде запровадженою до споглядання Його віч на віч, таким, яким Він є (пор. 1 Йн 3,2) (Dei Verbum 7).