Родинний дім «Покрова» заснувала Салезіянська монаша громада Української греко-католицької церкви. Все починалося 17 років тому з прихистку для трьох хлопчиків, тепер тут живуть та навчаються 56 дітей. Наймолодшому вихованцю п’ять років, найстаршому – сімнадцять.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Василь Писарчук працює заступником директора родинного дому з перших днів. Незмінними в його житті є вранішній прихід на роботу та віра, що у хлопців буде гарне майбутнє.
Обрав мирське життя
Я навчався в духовній семінарії, формувався при Салезіянській громаді. Навчався за кордоном у Папському університеті, але після повернення обрав мирське життя – одружився та створив сім’ю. Обрав служіння у свій спосіб – працюю з дітьми, яким дуже потрібна любов, опіка та дружня бесіда. Окрім роботи в «Покрові», я співаю в церковному хорі села Раковець. Служу Богу в свій спосіб.
Моя робота – не лише документи
Ніколи не розумів формулювання «керівника мають боятись, стояти струнко і тремтіти, а поза очі не любити».
Моя філософія – це дружба, особливо з дітьми, які зранені життям. Хтось взагалі не має родичів чи близьких, а у когось мама й тато намагаються подолати сімейну скруту, у когось батьки померли. А хлопці в цей період перебувають у нашому родинному домі. Історії різні, і всі вони дуже непрості. Знаю про кожного, пам’ятаю кожного та вболіваю за кожного, навіть коли вони вже створили власні сім’ї й телефонують, і ми просто розмовляємо.
Про життя
Життя в нашому родинному домі – як у звичайній сім’ї: школа, заняття, відвідування гуртків, відпочинок, екскурсії, забави, відвідування храму. Відвідують діти і своїх однокласників, а ті приходять у гості до них. Намагаємось, щоб наші хлопці були соціалізованими, вміли собі дати раду в побуті. Привчаємо їх до порядку, вчимо готувати їжу, багато говоримо про звичайні господарські справи.
Про сім’ю
Я батько восьми дітей. Семеро синів та одна донька. Дружина в мене – медик. Часу в неї мало, проте вона дуже підтримує мене. Двоє старших синів навчаються за кордоном, можливо в майбутньому оберуть шлях духівників. Головне, щоб це було виваженим та свідомим рішенням. Тому я намагаюсь балансувати між сім’єю та роботою. На роботі хлопці потребують уваги, а вдома мої діти потребують її не менше.
Про долі дітей
Тут немає дітей з легкими долями. Пригадую історію, коли до нас потрапили два хлопчики через складні життєві обставини в сім’ї. Наша команда, зокрема психологи, працювала і з дітьми, і з батьками – через півтора року хлопці повернулись додому, а їхня мама дізналась, що при надії та очікує на двійню. От таке велике Боже благословення. Для нас радість бачити, як батьки змінюються на очах – сім’я, яка була, немов розбита чашка, знову складається докупи та склеюється. Опісля вона наповнюється любов’ю, вірою та надією.
Про війну
Війна – це невимовний біль. Перші дні повномасштабного вторгнення – це суміш стресу, розпачу, гніву та великої відповідальності за дітей. Усіх хлопців ми відразу вивезли в Словаччину, близькі нам люди зателефонували та сказали, що чекають на нас. До цього часу 11 наших хлопців за кордоном, вони приїжджають сюди на канікули, а я – до них.
Троє наших вихованців-випускників захищають нас на найгарячіших напрямках. Вони служили у Французькому легіоні, а коли почалась масштабна війна, приїхали в Україну. Ми щодня з хлопцями на зв’язку, підтримуємо їх, багато говоримо про Бога.
Нещодавно один з них отримав поранення та був у Львові. У нього тут є рідні, але він прийшов у наш родинний дім, бо каже, що тут його серце і найдорожчі люди. Це той приклад, коли з юнака зі складним характером виріс достойний мужчина, наш захисник.
Про дітей із гарячих регіонів
Зараз у нас мешкає вісім хлопців із регіонів, де ведуться активні бойові дії. У них було непросте життя ще до війни. Намагаємось їм дати якомога більше підтримки і любові, вони дуже її потребують. Вони дуже болісно реагують на повітряну тривогу. У цих хлопців непростий характер, але вони мають дуже гарні людські якості. Ми створили для них окремий курс з катехизації, де вони пізнають релігію та Бога від початків. Для них це щось нове, невідоме і дуже важливе. Розповідають, що вдома, на Сході, бувало, ходили в церкву, але не було розуміння важливості Служби Божої та усього, що відбувається на Літургії.
Готуємо хлопців до хрещення, бо є ті, хто не хрещений і виявив бажання охреститись. Ретельно обираємо хрещених батьків, нам важливо, щоб це були люди, на яких діти можуть у майбутньому опертись, відчути в них підтримку.
Також читайте: Сестра Юстина (Голубець): «Додаючи днів до твого життя»
Про віру
Наша філософія – плекати сімейні цінності, а ще завжди та в усьому покладатись на Бога. Я багато говорю з хлопцями про важливість молитви, сповіді, причастя та Літургії. Віра їх змінює, робить добрішими, вчить пробачати. Хлопці багато моляться: за рідних, за наших захисників. Молитва здатна на неймовірне і вони в цьому переконуються. Звичайно, у них багато запитань про Бога і до Бога, говорять про це зі мною, не на всі з них маю відповіді. Я з ними чесний, і коли відповідей немає, кажу, що теж їх шукаю.
Чому Господь допускає війну
Багато хлопців запитує, чому Господь допускає війну. Маю для них відповідь – Господь допускає лише те зло, яке людина робить, і багато чого залежить від нас. Можемо зараз допомогти щирою молитвою. І я бачу, як хлопці у молитві, інколи попри зневіру, знаходять світло.
Про друзів
Тісно товаришуємо та співпрацюємо зі «Службою у справах дітей» Львівської міської ради. З ними дуже приємно працювати, вирішувати усі проблеми та питання. Дуже цінуємо багаторічну дружбу та партнерство з ними.
Про відпочинок
Я люблю читати та бувати наодинці, з останнім трохи проблема (сміється), бо постійно хтось поруч. Люблю прогулятись та подумати. Граю у футбол та волейбол. Хлопцям намагаємось організувати відпочинок на морі, бо це запорука здоров’я впродовж цілого року. Маю правило – спілкуюсь більше з тими, у кого непокірний характер, намагаємось згладити гострі кути. Хто має більше проблем, потребує більше любові – людської і Божої.
Про мрії
Як би смішно це не звучало, та маю мрію, щоб у нас було мало дітей, бо це означає, що вони в сім’ях. Як би добре та затишно у нас не було, вихователі не замінять батьків. Хочу, щоб кожен з наших хлопців віднайшов свій шлях та себе. Маю велику радість та відповідальність бути причетним до їхньої життєвої історії.
Спілкувалася Іванка ФЕДІВ
