Коментар о. Романа Лаби: віднайти Божий вектор переживання Різдва

Дитятко нам народилося…

Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру (Іс 9, 5). 

Пророчі слова Ісаї вістують справжню революцію в історії людства – БОГ СТАВ ЛЮДИНОЮ… Тайна Воплочення Сина Божого стає не просто новим розділом антропології, а її серцем. Вже перші розділи Нового Завіту вражають своєю новизною. Бог став людиною і не просто людиною, а малим беззахисним дитям:

І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало в яслах (Лк 2, 16)

Зацікавленість дитинством Господа, властиве Євангеліям від Матея і Луки, є чимсь справді новим в давній літературі. Справа в тому, що більшість біографій грецької та римської культури взагалі не цікавилася дитинством того чи іншого героя. Діти і жінки належали до категорій, які не рахувалися. Навіть в євангельських текстах зустрічаємо такі описи:

Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21 Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей (Мт 14, 20 – 21).

Наведені факти свідчать про одне – в Ісусі Христі, людина, її життя, особа, все, що їй притаманне освяченні і віднаходять своє найбільше достоїнство.

У Тайні Втілення Син Божий приймає людську природу, чинить її своєю. Від того моменту все, що є людським притаманне Божому Сину, все, окрім гріха. Ісус Христос, так як кожна людина підлягав людському зростанню, хотів їсти і пити, спав, був втомлений, відчував радість і смуток, а Його божество проявлялося через Його людськість:

У ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества,  і ви причасні в тій його повноті. Він бо голова всякого начала і власти (Кол 2, 9 – 10).

Що є однак мотивом Втілення? З якою метою Бог став людиною?

Перш, ніж увійти до Землі Обіцяної, Ізраїліти отримали від Бога певну заповідь поведінки, яку бібліїсти називають законом «двох доріг»:

Гляди, сьогодні я появив перед тобою життя й добро, смерть і лихо! Як слухатимеш заповіді Господа, Бога твого, що її заповідаю тобі нині, – любитимеш Господа, Бога твого, ходитимеш його дорогами та додержуватимешся його заповідей, установ і рішень, – то житимеш і розмножишся, і Господь, Бог твій, поблагословить тебе на землі, що йдеш її зайняти. Коли ж твоє серце відвернеться, і ти не слухатимеш, і даси себе звести і станеш припадати лицем до землі перед іншими богами та служити їм, то заявляю вам сьогодні, що загинете напевно; не довго житимете на землі, куди ти, перейшовши Йордан, простуєш, щоб її зайняти. Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю; життя і смерть появив я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя, щоб жити на світі тобі і твоєму потомству (Втор 30, 15 – 19)…

Своє повчання Бог виразив в напрочуд простий спосіб: Коли будеш зберігати заповіді, матимеш життя, будеш щасливий. Натомість хто нехтуватиме Божим Законом, буде досвідчувати горя, нещастя, а виражаючись біблійною мовою – буде проклятий.

Однак вже сам Ізраїль швидко збагнув, що всі увійшли на шлях прокляття. Святий Павло, фарисей, вихованець Гамалиїла, в Посланні до Римлян так опише цю людську ситуацію:

…як написано: «Немає справедливого, ані одного! Немає тямущого, немає, хто шукав би Бога. Усі з дороги збилися, зробилися нікчемні! Немає, хто добро творив би, ані одного! Їхнє горло – гріб відкритий, до обману язик їх схильний, отрута гадюча у них під губами. Уста у них прокльонів повні і гіркоти. Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги. На їхніх дорогах злидні і руїна. Вони не відають дороги миру. Немає Божого остраху у них перед очима.» Ми ж знаємо, що все, що закон говорить, тим, які під законом, говорить, щоб усякі уста замкнулись і щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом, бо ніхто не оправдається перед ним ділами закону: законом бо гріх пізнається. Тепер же без закону з’явилася Божа справедливість, засвідчена законом і пророками; справедливість Божа через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці. Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої (Рим 3, 10 – 23).

Як реагує Бог на цю ситуацію? Реагує в спосіб шаленої любові – в особі свого Сина сам входить на дорогу прокляття, щоб взяти на себе кару всіх людей і понести її замість них. Так Втілення оспівує Рання Церква, а для св. Павла це приниження Божого Сина стає ключем, щоб відкрити християнам розуміння Тайни Відкуплення:

Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця (Флп 2, 6 – 11).

Своїм власним рішенням Божий Син увійшов на дорогу прокляття, на якій знаходилася кожна людина через гріх. На цій дорозі Христос досвідчив смерті, але Бог не залишив Його у владі смерті, лише возвисив Його і вчинив його ім’я понад усяке ім’я істот небесних, земних і підземних1.

Діло спасіння, яке звершив Ісус Христос на хресті є об’єктивним фактом і даром для людства. Але вже прийняття цього діла вимагає особистого рішення – кроку віри. Христос помер фізично з причини людських гріхів, бо через них людина стає мертвою духовно – відділена від Бога, який є Життям! Христос встав із мертвих, щоб кожен ув’язнений в духовній смерті зміг повернутися до відносин з Отцем.

Варто пригадати, що Отці Церкви Втілення Сина Божого розуміють набагато ширше і глибше і не обмежують цієї Тайни лише до функції спасіння людського роду з полону гріхів. Боже діяння виникає з Його буття, з Його природи. Св. Йоан нам об’явить: Хо Тхеос агапе естін – Бог є любов! (1 Йн 4, 8). Це означає, що Він не може інакше, як тільки любити – давати себе в досконалому дарі. Влучним коментарем на цю тему можуть послужити слова Йозефа Ратцінгера (Папи Бенедикта XVI):

У Біблії хрест стосується не механізму відновлення права; а навпаки, є вираженням самовідданої любові; актом у якому особа є тим, що вона чинить і чинить те, чим вона є, є вираженням любові, що цілковито є буттям для інших (Й. Ратцінгер, Вступ до християнства).

Бог Отець любить свого Сина цілковитою любов’ю і задіює всю свою сутність в цю любов. Син в свою чергу любить Отця, любов’ю безкорисною і цілковитою, віддаючи в любові все своє буття Отцю, буття, яке Він отримує від Нього. І тому цей дар взаємний, вічний, цілковитий, дар на рівні істоти між Отцем і Сином є теж Божою Особою, рівною в гідності Отцю і Сину, тому що Всі Троє мають одну єдину Божу сутність.

Оскільки Бог створив вселенну, покликавши її до існування своїм творчим Словом, сказаним в подиху любові, тому не може бути іншого завершення, ніж дати своєму творіню участь у своїй природі, щоб ми «стали учасниками Божої природи» (2 Петра 1, 4), ми зможемо брати участь в блаженстві Трійці.

Євангелист Лука, будучи довший час секретарем Павла, особливим чином підкреслив цю позитивну сторону Втілення. Описуючи Різдво Сина Божого, Автор Третьої Євангелії, згадує про Ангелів, які раділи цій події:

І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: 14 “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання” (Лк 2,14).

Вісники неба сповістили пастирів, що народження Господа Ісуса є славою для Бога і миром для людей, котрих Він любить. Слово слава, гр. докса в Новому Завіті описує доброту Бога, яка пробуджує в сотворінні вдячність і прославу (пор. 2 Кор 4, 6). Натомість словом мир, гр. ейрене, євр. шалом, Святе Письмо описує повноту Божого дару. В цьому слові зібраний весь потенціал добра, який Бог може подарувати людині. Врешті миром є сам Христос (Еф 2, 14). Врешті це послання адресоване до людей «доброї волі». «Добра воля», гр. еудокія в загальному розумінні асоціюється з «доброю волею» людей, але тут вказує більше на безмежну «добру волю» Бога по відношенню до людей. А отже таким є зміст Різдва: через народження Ісуса Бог об’явив свою добру волю по відношенню до всіх.

Verbum Dei, Christus Dominus noster, propter immensam suam dilectionem factus est quod sumus nos, uti nos perficeret esse quod est ipse

Слово Боже, Христос наш Господь, по причині безмірної любові став тим, ким ми є, щоб учинити нас тими, ким Він Є (св. Іреней Льйонський).

1 H. A. Kent, Philippians, Expositor’s Bible Commentary with The New International Version of The Holy Bible in Twelve Volumes, red. F.E. Gaebelein, Grand Rapids 1984,123-127.