Олексій Погорєлов: 21 жовтня вийшов фільм “Франческо” американського режисера російського походження Афінеєвського. Там наведена пряма мова на той момент архієпископа Буенос-Айреса, а нині папи Франциска: він підтримує цивільні союзи гомосексуалістів. Розгорівся скандал, українські католики дізналися про нього з ліберальних ЗМІ, отож Церква в Україні відреагувала – ви дали офіційний коментар. Одним із основних меседжів було те, що це не вчення римського архієрея, але його приватне висловлювання, як душпастиря. Натомість 25ий пункт Lumen Gentium говорить: “Цей побожний послух волі й розуму особливо належить виявляти щодо автентичного вчення Римського Архиєрея, навіть коли він не промовляє ex cathedra, – так, щоб шанобливо визнавати його верховне Учительство і щиро приймати виголошувану ним науку, відповідно до виявлених ним думки й наміру, що проявляються або в характері документів, або в частому викладанні того самого вчення, або у способі висловлювання”.
+Віталій Кривицький: По-перше, хоч і не відразу, але ми дочекалися відповіді з Ватикану, в якій дізналися про маніпуляції з боку режисера. Тим не менше, слухаючи папу Франциска, на відміну від інших попередніх пап ми бачимо, що така промова є не завжди такою… (пауза)
Чіткою?
Богословською. Тобто не є конкретною тезою, до якої не викликає жодних запитань. В більшості… ні, часто трапляється так, що папа промовляє, як душпастир. Промовляє від серця, емоцій, почуттів, але можливо бракує того, що ми раніше бачили в папі Бенедикті – німецької чіткості. З цього виникає резонанс.
Ми, кожен єпископ, намагаємось зрозуміти свого шефа, беручи під увагу його властивості, походження, характер і, зв’язуючи це з вченням Церкви, маємо зрозуміти, що ці заяви нічого не змінюють у вченні Церкви.
Папа Франциск не є теологом Ратцінгером, папа може висловитися неточно, це зрозуміло, але враховуючи скандал, який ця заява спричинила, реакція Ватикану є вкрай суперечливою за змістом, запізною за часом і абсолютно невідповідною за формою: через нунція Мексики, а не напряму.
Я також вважаю, що ціла Церква у цілому світі мала би отримати зрозуміліший коментар і то на наступний день. Ватикан цього не зробив, зробив дещо іншим шляхом, але зробив, дяка Богу. Однак я також вважаю, що це було зроблено із великим запізненням.
В поясненні нунція Мексики говориться, що папа не мав на увазі шлюб для гомосексуальних осіб, який є виключно для чоловіка і жінки, але цивільні союзи, а це прямо суперечить вченню Церкви.
Є слова папи “я говорив про це”, тобто це була дорога пошуків папи в ліберальній державі. Деякі аналітики кажуть, що це був тактичний хід, щоби захистити подружжя, як союз чоловіка та жінки, чітко визначивши, що гомосексуальні особи можуть претендувати виключно на узаконення їхніх відносин в цивільних союзах і в жодній мірі у Церкві.
Однак запропонований архієпископом Буенос-Айересу, компроміс є частиною дорожньої карти ЛГБТ-лобі в будь-якій країні. Вони не домагаються відразу права на церковний шлюб, спочатку їхньою метою є цивільний союз. Фактично майбутній папа озвучив один із перших кроків стратегії ЛГБТ. Для мене це також є проблема.
Насправді вони не можуть зупинитися лише на цьому рівні (цивільних союзах). Чи це є слабкість папи? Один Бог знає. У архієпископа Бергольо були напружені відносини з ліберальним урядом Аргентини, архієпископ знаходився під тиском. Чи то був його стратегічний крок? Бог знає. В контексті того, що знаємо ми, як працює ЛГБТ-лобі в цілому світі, так, це не той шлях (пауза)…
Який має бути притаманний єпископу? Я правильно домовляю?
Не лише єпископу, але цілій Церкіи. Я з цією реакцією не погоджуюся. Але з іншої сторони, я намагаюся зрозуміти його підхід сприйняття світськості держави. Держава не працює по правилам Святого Письма. І ми не можемо зобов’язати невіруючу людину слідувати за нашими переконаннями.
Але ми, християни, самі не можемо виходити у світ з секулярною дорожньою картою.
Так, так, звісно. Якщо підсумувати, я намагаюсь не так виправдати, як зрозуміти логіку архієпископа Бергольо, який жив і служив на іншій півкулі, в іншій державі, ідеологічні, політичні і світоглядні особливості якої ми не розуміємо.
Про гомосексуальні союзи 10 років тому сказав архієпископ Бергольо, але сьогодні вже папа Франциск нагороджує цей фільм.
Беручи під увагу розкриті маніпуляції з записами, я особисто не розумію цього кроку. Але оцінюючи цю ситуацію, я не хотів би бути подібним, наприклад, до наших православних братів, які раніше за Конференцію католицького єпископату в Україні прокоментували слова папи, ще до того, як дізналися про обставини справи. Я не хотів би судити на такому рівні. Я намагаюся зрозуміти, не поділяючи деяких рішень. Як, наприклад, нагородження такого одіозного режисера.
Фрагмент фільму про гомосексуальні союзи, взятий з інтерв’ю з мексиканською журналісткою Валентиною Алазракі не увійшов до фінальної версії. А отже режисер міг про нього довідатися лише з архіву Ватикану. Виходить Ватикан сам надав інформацію, яка скандалізує папу і Церкву. Чому?
Я це сприймаю, як відкритість папи, яку він проявляв також у справі ватиканських архівів. Це його політика прозорості. І знову, інше питання, як ці матеріали використано пізніше.
Новий завіт знає ситуацію, коли Павло скартав Петра публічно, чи розглядається такий жест українського єпископату щодо папи Франциска.
Я не уповноважений зараз говорити від імені українського єпископату. Але ми обговорювали цю ситуацію. Братерське напоумлення є нормальним жестом. Можливо ми, як український єпископат, себе недооцінюємо, думаючи хто ми такі, нехай першими це зроблять інші єпископати, більш розвинуті, сильні, впливові.
ОП: Німецький, наприклад?
(Сміється) Наприклад. Але в своєму часі ми стали ініціаторами напоумлення німецького єпископату. У дусі братерства, не інакше. Напоумлення Павла стосовно Петра було наслідком великих сперечань, була серйозна дискусія. Врешті Петро прийняв позицію Павла, хоч це не забрало від нього ані влади, ані авторитету.
А чи можна ситуацію з Петром і Павлом ототожнити з нинішньою ситуацією?
У чомусь, можливо так.
Отож шлях публічного напоумлення ви особисто розглядаєте, як нормальний шлях спілкування з єпископом Риму в теперішніх обставинах?
Звичайно, але мені не йдеться про саму цитату з фільму, беручи до уваги також згадані маніпуляції. Місцем зауважень Павла був перший Єрусалимський собор. В той час назбиралися ті питання, які були болючими, богословськими, які треба було затвердити, обрати шлях. Можливо і ці теперішні питання мають бути правильно поставлені, треба правильно наголосити на тому резонансі, який викликають подібні заяви. Щоби у Ватикані знали, що ті слова, які виглядають не такими… страшними в Римі, в інших країнах звучать зовсім по-іншому.
В часі цього скандалу з фільмом у Римі точилися дебати в італійському парламенті. Лобіювався законопроект, який дозволяв переслідування за критику ЛГБТ.
Я погоджуюсь з тим, що ця ситуація не була підтримкою одностайності та чіткості нашого передання.
Повернемося до Петра і Павла. Григорій Великий, коментуючи цей фрагмент сказав, що Павлові вистачило мужності, а Петрові смирення. Ви відчуваєте страх бути Павлом в цій ситуації?
Я би сказав не страх. Я вважаю, що про такі речі мають говорити професіонали, які мають богословські повноваження. Та й багато з них вже висловилися. Я не є доктором теології. Я вважаю, що їхній голос, це так само мій голос. В Писанні ми не бачимо 32 Павла. Є один Павло, а всі інші його підтримали.
Я хочу зупинитися на слові “фахівець”. Ви є фахівцем у справі душпастирства Київсько-Житомирської дієцезії, і Ваші люди є спантеличені. Ваші пояснення і пояснення єпископа Радослава не роз’яснили ситуацію. От в цьому є Ваш фах і відповідальність.
Тоді прошу подивитися на ситуацію з іншого боку. Два єпископа, без узгодження тезисів, відреагували на ситуацію; частина вірян подякувала за реакцію та роз’яснення, а інша залишилася надалі «спантеличеною». Де шукати винного? Є люди, які відразу розуміють, є люди, які потребують можливо додаткового роз’яснення. Але є радикально налаштовані особи, яким часом, на відміну від Петра, бракує смирення почути. Цей лист-пояснення слів папи я вважаю зваженим і таким, який в достатній мірі висвітлював ситуацію, наскільки вона була відомою на той час.
Сьогодні є не лише екзамен для Церкви і світу, але безпосередньо для мене – як я читаю цю ситуацію, чи зберігаю я розуміння вчення Католицької Церкви, чи з холодним розумом вмію сприйняти цю ситуацію, чи впадаю в паніку і біжу за скандальними і неправдивими заголовками ЗМІ. Ця ситуація ставить запитання до кожного католика, чи він насправді знає Боже Слово, доктрину своєї Церкви і чи живе ними так само активно, як іноді сам поширює казусні інформаційні віруси?
