«Зона комфорту» з точки зору медицини це стан навколишнього середовища, при якому організм людини витрачає мінімум енергії для адаптації до неї.
У психології термін «зона комфорту» означає приблизно те ж саме – внутрішній стан, в якому людині потрібно мінімум зусиль для того, щоб вести налагоджений, спокійний спосіб життя. Це стан людини забезпечує цілий ряд факторів. Робота, де вже багато років все зрозуміло, де ти виконуєш свої обов’язки майже автоматично і повільно ростеш по службі. Сім’я, де всі ролі розподілені і змін не передбачається. Коло старих надійних друзів, з якими іноді зустрічаєшся ввечері, щоб приємно провести час в якомусь кафе чи фітнес-клубі.
Але раптом ми чуємо голос чергового експерту: “Вийди із зони комфорту, тобі терміново потрібно розвиватися!” Однак зауважимо, що жоден кваліфікований психолог ніколи не стане давати людині подібних порад. Тому заклики вийти із зони комфорту можуть лунати від новомодних коучів, бізнес-тренерів, різних гуру, адептів і вчителів життя, але тільки не від психологів.
Засновник цілого напрямку в психології Карл Густав Юнг говорив:
«Хороша порада – сумнівні ліки, але не надто небезпечні через малу ефективність».
Психолог не дає порад, він лише допомагає людині подивитися на своє життя під іншим кутом, побачити справжні причини своїх проблем. Ще він допомагає шукати ресурси для їхнього подолання, а найголовніше – навчитися усвідомлювати, що будь-які рішення в своєму житті людина приймає тільки сама і сама несе за них відповідальність.
Якщо вже з цих позицій повернутися до розмови про зону комфорту, то дійсно для деяких людей вона може стати свого роду пасткою, тихим болотом, в якому, незважаючи на видиме благополуччя, припиняються процеси особистісного розвитку, зростання, освоєння нових професійних, культурних, соціальних просторів . І це, повторюся, навіть при очевидному благополуччі.
Зона комфорту – не там, де тобі добре або погано, а там, звідки ти не хочеш виходити.
Найчастіше зона комфорту, як це не дивно, виникає в скрутних ситуаціях. Одні люди не бажають виходити із зони комфорту, тому що їм там дійсно добре. Інші, яким в цій зоні зовсім не добре, теж не бажають з неї виходити, боячись, що за її межами їм буде ще гірше і важче. А гірше і важче обов’язково буде. Тому що
в зоні комфорту, якою б вона не була, формується стан психологічної захищеності.
Навіть звична багаторічна туга сприймається як щось своє, домашнє, майже рідне. Зроби хоча б один крок за межі цієї захищеної території своєї душі – і відразу ж опинишся у світі, який огорне тебе клубами незвіданого, почне до кісток продувати нещадними вітрами незрозумілого і обливати холодними зливами непередбачуваного. Чужі люди, інші справи, які ти ще не вмієш робити, незнайомі ситуації, де ти – вже доросла людина раптом перетворюєшся на безпорадного дилетанта.
Вийти із зони комфорту – це значить вийти за межі того життєвого простору, в якому тобі добре, звично і спокійно. Наприклад, піти вчитися чомусь новому. Освоїти нову спеціальність. Вийти в нове коло спілкування. Для дорослої людини це може бути серйозний дискомфорт. Визнати свою некомпетентність, дозволяти себе вчити, отримувати догани і зауваження – все це вимагає певних зусиль у придушенні власного самолюбства.
Задоволеність своїм життям і зона комфорту – зовсім не рівнозначні поняття. Бомжу комфортно на міському звалищі і незатишно в готелі «Hilton». Але це не означає, що на звалищі він відчуває себе щасливою людиною. Він, може, і пішов би звідти, але ані сил, ані бажання, ані можливості для цього у нього не залишилося. В такій ситуації єдиний варіант – перетворити в зону комфорту те, що тебе оточує, те, де ти тепер живеш. Тобто – адаптуватися, врости в ті обставини життя, які ти не можеш (або тобі здається, що не можеш) поміняти на інші, які дозволять тобі повніше розкритися як особистості.
Опинитися в такій пастці можуть і цілком благополучні зовні люди. Молода людина, яка хотіла піти вчитися на художника, але потім під тиском батьків стала економістом, буде з року в рік вміло складати бухгалтерські звіти в престижній фірмі за хорошу зарплату. Але в цій зоні комфорту вона навряд чи буде щасливою. Принаймні до тих пір поки пам’ять про колишню любов до живопису остаточно не зітреться в його серці.
Щоб вийти із зони комфорту, потрібно спочатку в неї увійти – але далеко не всім це вдається.
Є люди, які до зони комфорту просто не дійшли. Не створили сім’ю, не опанували професію, не знайшли друзів. Взагалі нічого у них в цьому житті не вийшло. Так, дійсно, щоб розвиватися і рости, людині потрібно вийти із зони комфорту. Але щоб з неї вийти, спочатку потрібно її знайти, створити. А це зовсім не так просто, як може здаватися.
Багато людей сьогодні постійно знаходяться поза зоною комфорту. Про причини цього можна говорити окремо, але це – факт. Анітрохи при цьому не розвиваються, навпаки – гаснуть, як тліючі жарини. Адже в їхньому випадку щоб почати розвиток необхідно спочатку знайти зону комфорту, увійти в неї. Лише зміцнивши себе в ній, людина знаходить необхідні ресурси для виходу за її межі, розвитку і особистісного зростання. Виходити із зони комфорту є сенс лише в тому випадку, якщо ти її переріс, і вона стала для тебе занадто тісною.
В інтернеті жартують: «Всі книги по самовдосконаленню, GTD, мотивації, тайм-менеджменту зводяться до того, щоб людина з Беверлі-Хіллз радить людині в Жмеринці як вийти із зони комфорту». Людина, якій комфортно в Жмеринці, може виїхати в Беверлі-Хіллз, лише вийшовши зі свого звичного жмеринського комфорту (якщо, звичайно, у нього раптом виникне потяг до подібної зміни місць). Але ж в житті буває і так, що людина, умовно кажучи, навіть до Жмеринки не дійшла – поневіряється десь в її околицях. Ось кому безглуздо пропонувати вийти із зони комфорту, щоб він зміг потрапити в Беверлі-Хіллз. Немає у нього сил туди добиратися. Йому б до Жмеринки хоча б – і то вже добре.
Вихід із зони комфорту – не універсальний засіб. Деяких він може привести до катастрофи.
Отже, можна підвести деякі підсумки. Зона комфорту з точки зору психології – внутрішня пристосованість людини до того способу життя, який вона веде. Її особисте ставлення до цієї пристосованості може бути дуже різним – від повного задоволення до відчайдушної туги. Але в будь-якому випадку ця зона – психологічне відображення якогось життєвого простору, вже освоєного людиною. Вихід із зони психологічного комфорту – глибоко особисте рішення кожної людини, і воно ні в якому разі не повинно бути нав’язане їй ззовні.
Тому, хто бажає розвиватися, змінювати себе і життя, такий вихід необхідний. Для тих, хто більше цінує стабільність і спокій, хто живе у злагоді з самим собою і своїми близькими, такий вихід може стати серйозною травмою, і замість розвитку привести до катастрофи. Тим, хто постійно освоює нові рубежі свого розвитку, такий заклик може взагалі здатися безглуздим поєднанням слів: вони ж і без того весь час розширюють свою зону комфорту, включаючи в неї все нові і нові області знань, умінь, можливостей.
Для християн є актуальним питання не стільки про вихід із зони комфорту, скільки про наведення порядку всередині неї.
Для християнина поняття «зона комфорту», напевно, теж знайоме. Але при цьому важливо чітко з’ясувати для себе різницю між психологією і духовним життям у Христі.
За словами православного святого Йоанна Кронштадтського, «… Господь кожного з нас ставить на таке місце, де ми можемо, якщо захочемо, принести Богу плоди добрих справ і врятувати себе та інших». Якщо у віруючої людини є добра сім’я, улюблена робота, духівник, з яким можна обговорити і вирішити свої духовні проблеми, храм, де можна брати участь в Євхаристії – якщо у людини все це є, за нього можна лише порадіти. Що в такому випадку можуть означати слова «вийди з зони комфорту»? Мабуть, залишити будинок, залишити сім’ю, роботу, храм, друзів. Але заради чого “виходити” настільки радикально? Заради духовного розвитку і вдосконалення? Краще спробуй спочатку зі своєї родини зробити домашню церкву, спробуй рідну бабусю або тещу полюбити не просто по-родинному, а так, як про це Христос вчить.
Спробуй на роботі будь-яку прикрість приймати з мирним серцем і з молитвою за своїх недоброзичливців. І побачиш, як в зоні комфорту, раптом чудесним чином відкриється неосяжний простір для розвитку і вдосконалення.
І не треба чекати, ніби Бог обов’язково пошле нам якісь «спеціальні» труднощі. Він як раз навпаки сказав: … Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас; Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим, бо ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий (Мф. 11: 28-30).
Звичні дії і слова Господь закликає нас оновити, наповнити новим змістом. Ритуали домашнього й професійного спілкування, з яких часом вже майже повністю вийшло життя, Він закликає оживотворити, перетворити в щоденне служіння ближнім.
Даючи заповіді, Господь посилає нам і Утішителя, Духа істини – нашого наставника і помічника в духовній праці. Для християнина справжня зона комфорту – це стан, де він відчуває віяння Духа Божого.
Знаєте, як в англомовному тексті Біблії звучать слова Ісуса про Духа Святого? … Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця походить, Він буде свідчити про Мене … (Ін. 15: 26). Можливо, комусь це видасться несподіваним і навіть дивним, але тим не менше: When the Comforter comes, whom I will send to you from the Father, the Spirit of truth who goes out from the Father, he will testify about me.
Виявляється, той самий комфорт, який настільки стійко асоціюється у нас з побутовими зручностями, коренева основа імені Духа Святого. І нехай коучі, бізнес-тренери, всілякі гуру і адепти закликають своїх клієнтів вийти із зони комфорту. Можливо, для когось із них такий вихід дійсно послужить поштовхом до розвитку і вдосконалення. Але християнський розвиток і вдосконалення все ж занадто сильно відрізняється від розвитку, рекламованого коучами. Для християнина зона комфорту – це стан, де він відчуває віяння Духа Божого, де він живе під захистом Христових заповідей, де поруч з ним і навіть в ньому самому Comforter – Дух Утішитель. Вийти з цього стану зовсім неважко – через гріх. Але навряд чи в світі знайдеться хоча б один християнин, який бажає зробити це свідомо.
