Чи можуть священники бути алкоголіками, як і всі інші люди? Так, звичайно, адже від цієї хвороби ніхто не застрахований. І життя отця Ральфа Пфау (Ralph S. Pfau) більш відомого як о. Джон Доу, є наочним прикладом цього. Втім, як і те, що з будь-якої залежності можна вийти з Божою допомогою, слідуючи духовній програмі 12 кроків.
Отець Ральф народився 10 листопада 1904 року і був наймолодшим з 5 дітей побожної сім’ї американських католиків. Його батько, француз за походженням, помер, коли йому було чотири роки, тому весь тягар виховання ліг на його матір. Декілька представників родини обрали шлях священицького служіння Богові, зокрема його старший брат Джеремі закінчив богословські студії у Римі. Священнослужителем був дядько Джордж, а інший дядько Ал навіть був обраним єпископом міста Нешвілла, штат Теннессі. Тому не дивно, що його мати хотіла і щоб її наймолодший син Ральф теж у майбутньому став священиком. Це материнське прагнення безумовно створювало на нього тиск, що навіть потім багато років після свячення, а особливо у період запоїв, він довго сумнівався щодо дійсності свого рукоположення. Проте з часом дійшов до висновку, що хоча він самостійно не обирав священство, проте сам Бог обрав його для цього служіння.
Вступивши до духовної семінарії Святого Мейнрада та отримавши ступінь магістра освіти в Університеті Фордхем, отець Ральф був висвячений єпископом м. Індіанаполіса Джозефом Елмером Ріттером у священники та призначений у парафію св. Анни, у якій він служив до 14 червня 1943 року. Свою першу чарку випив, коли вже був священником, проте його алкоголізм прогресував настільки швидко, що за рік він був звільнений з двох парафій та через пияцтво зазнав декількох нервових зривів. Про Анонімних Алкоголіків дізнався випадково, коли до нього звернулася дружина чоловіка, який був при смерті, щоб отець уділив йому останніх таїнств. Насправді той бідолаха втратив свідомість від передозування наркотиками та сп’яніння алкоголем. Виходячи звідти отець Пфау помітив на полиці примірник книги «Анонімні алкоголіки». Зацікавившись назвою, він її позичив у господині дому та забрав з собою. Тієї ночі йому дуже сильно хотілося випити, проте оскільки о 6 год. він мав відправити месу у своїй приходській церкві, тому згідно з тодішнім звичаєм напередодні не мав права нічого ані їсти, ані пити.
Тоді вирішив оглянути книгу, адже й так йому заважало безсоння та інтригувала назва. Розпочавши її читати, отець вже не міг відірватися, поки не закінчив її повністю. Наступні декілька тижнів кожного дня у вільний час присвячував декілька годин читанню та медитації над Великою Книгою АА, так що у його голові закарбувалося «слово за словом, кома за комою, знак питання за знаком питання». Він знав головну літературу АА від обкладинки до обкладинки та на його подив, жодного разу за цей час не випив.
Хоча кожна сторінка говорила про нього, все ж він не міг прийняти, що бувши католицьким священиком, одночасно є хронічним алкоголіком.
Згодом священник ознайомиться з усіма брошурами АА, які залишив парафіянин його церкви Доерті «Дор» Шірін. Спочатку священик навіть вважав його своєрідним «президентом» місцевого осередку Анонімних Алкоголіків. Одного разу отець Ральф задзвонив до нього і попросив про зустріч. Це було 10 листопада 1941 року, у 39 день народження священика. Це стало початком його активної участі у житті товариства і як наслідок о. Ральф увійшов в історію АА, як перший римсько-католицький священнослужитель, який став членом Анонімних Алкоголіків. Внаслідок проходження програми наступні 25 років свого життя духовний отець не зробив жодного ковтка алкоголю, хоча навіть досягнувши тверезості, продовжував страждати від депресії. Щоб її подолати, за рекомендацією лікаря посилив вживання ліків, що складалися з поєднанням барбіталу та декседрину. Лише після консультації з іншим медичним спеціалістом, який був знайомий з проблемою алкоголізму, вирішив повністю припинити застосування будь-яких антидепресантів.
З дозволу свого архієпископа отець Пфау повністю присвятив себе допомозі іншим алкоголікам, особливо священникам та богопосвяченим особам. Щороку священнослужитель проїжджав понад 50 000 миль, щоб виступити на групах АА, провести реколекції та допомогти іншим. Заходи о. Ральфа відвідували тисячі мешканців Америки, як католиків, так і тих хто не належав до Католицької Церкви. Врешті решт його промови та виступи були опубліковані в 1947 р. у 14 томах під назвою «Золота Книга», адже перші видання мали позолочені обкладинки завдяки щедрості власника архієпархіальної газети в Індіанаполісі. Згодом всі вони розійшлися серед анонімних братів, як сувеніри.
Хоча сам він не приховував свого сану, а навпаки відкрито говорив про себе, все ж на групах категорично виступав за мінімальне використання релігійних термінів, щоб не образити новачків та не порушувати традицію, що Анонімні Алкоголіки не пов’язані з будь-якою сектою, релігією, політикою, організацією чи установою. Одного разу трапився випадок, який потім переповідав засновник Анонімних Алкоголіків Білл У.:
«У неділю вранці ми слухали групу з чотирьох членів АА, які висвітлювали духовну сторону Анонімних Алкоголіків, як вони це розуміли. … Натовп затих, коли ми зупинилися на хвилину мовчання. Потім прийшли доповідачі, які усі були серйозно й ретельно підготовлені. Я не можу пригадати собі зібрання АА, де б була повніша увага або глибша відданість. Але ці справді чудові оратори у своєму ентузіазмі ненавмисно створили невелику проблему. Відчувалося, що зустріч пішла задалеко в напрямку релігійного порівняння, філософії та тлумачення, коли за давньою традицією ми, члени АА, завжди залишаємо такі питання лише обраній вірі кожної людини. Тоді один з учасників встав зі словом застереження. [Це був о. Пфау.] Добре було, якби ми завжди пам’ятали, що АА ніколи не можна вважати релігією. Тому так міцно ми будемо наполягати на тому, що членство в АА не може залежати від будь-якої конкретної віри; що наші дванадцять кроків не містять жодного предмета релігійної віри, крім віри в Бога, як кожен з нас Його розуміє…»
У 1948 році о. Ральф Пфау заснував Національну конференцію духовенства з алкоголізму, присвячену проблемам серед духовенства, яку сам очолював протягом багатьох років. Його публікації, особливо «Книга джерел алкоголізму для священників» і щорічна «Синя книга» залишили помітний слід серед католицького духовенства США.
У своїй автобіографії «Блудний пастир» отець Ральф Пфау написав: «Все своє життя я буду носити три незгладимих сліди. Я римсько-католицький священник. Я алкоголік. Я невротик». Це дійсно була правда, але завдяки своїй історії та отриманим ранам, він зміг допомогти тисячам інших алкоголіків та священиків, адже його хрест врешті решт став прославленим, а життя набуло нового сенсу. Він помер 19 лютого 1967 року, до кінця своїх днів не вживаючи алкоголю.
У посмертній біографії о. Ральфа, яку опублікував інший священник о. Джон К. Форд SJ сказано: «Ті, хто найкраще знав отця Ральфа, ті, хто знав його, коли він був хворий і коли був здоровий, ті, хто бачили з перших рук докази його відданості справі Христа, і хворому алкоголіку, в якому він завжди бачив Христа — і це, попри найтяжчі випробування, які може спричинити депресія, — це єдині, хто має право оцінювати досягнення його життєвої справи. На щастя, ці досягнення продовжують жити в організації, яку він заснував, і у незліченних життях тих, хто знайшов тверезість і мир з Богом завдяки о. Ральфу Пфау. Усю кар’єру отця Пфау можна зрозуміти лише у світлі того факту, що він був піонером. Він відкрив новий шлях… Як і будь-який піонер, він зустрів опір і мав силу духу. Як і будь-який християнський новатор, він мав глибоку віру. Саме віра та міцність духу підтримували його ревність щодо спасіння незліченних душ, яким він допоміг».
