Дорогі священики, богопосвячені особи та всі вірні Київсько-Житомирської дієцезії.
Лише місяць тому, 4 березня, в катедрі св. Софії, ми дякували Богові за 60 років священства та 30 років єпископства Яна Пурвінського, а сьогодні прощаємось із першим, після відновлення в 1991 р., ординарієм Житомирської дієцезії, але перш за все, прощаємося з отцем Яном, як ми звикли його називати .
Наші серця сповнені смутку від розлуки з єпископом Яном, але християнська віра у воскресіння і життя вічне втішає нас, як втішала вже перших християн. У римських катакомбах вони залишили на могилах своїх померлих дивовижні слова, які свідчать про їхню глибоку віру, повну надію на Господа.
Такою вірою та надією був сповнений єпископ Ян. Народжений у незалежній Латвії, пережив важкі часи окупації, а потім безбожної влади. У розпал атеїстичної пропаганди вибирає дорогу священицького служіння, щоб в цьому світі стати свідком віри, надії та любові.
Служіння о. Яна було виконанням слів Христа: «Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах» (Мт 5,16). І це світло, незважаючи на темряву, сяяло для людей чи у відносно релігійно вільнішій Латвії, чи в жорстоких умовах на теренах України. Світло сяяло, щоб багатьох підтримати, розрадити, потішити та по-батьківськи пригорнути. Не можемо забути ті багатогодинні сповіді в храмі св. Софії, напівпідпільні поїздки до хворих по цілій області.
Неможливо не захоплюватися мужністю отця Яна, коли погодився стати пастирем відродженої Житомирської дієцезії. Лише сім діючих парафій та четверо священиків було на той час. Але сповнений віри в Божу допомогу, з самого початку свого пастирського служіння єпископ Ян активно діяв для утворення структур дієцезії: відродження закритих храмів, які потрібно було відновлювати та відбудовувати, будування нових церков, створення парафій в таких місцях, де віруючі не бачили священика вже 70 років, і перш за все, відродження духовного життя. Найбільшою радістю було відновлення дієцезіальної семінарії Пресвятого Серця Ісуса у Ворзелі.
Сьогодні останній раз, у своєму земному паломництві, єпископ Ян збирає нас навколо вівтаря. Так само, як і протягом цілого свого священицького та єпископського служіння, він і тепер скеровує наш погляд на Христа. Так як це робив у спілкуванні з дорослими, дітьми та молоддю завдяки своїй простоті у спілкуванні та щирому батьківському серцю.
У давній Церкві найбільшим авторитетом користувалися апостоли. Адже вони ще бачили Ісуса Христа, бачили чудеса, які Він робив, чули Його проповідь Благої Вісті, бачили Його, Воскреслого з мертвих! Після смерті апостолів християни з такою ж довірою ставилися до учнів апостолів, слухали їх проповіді, слідували їх повчанням. Адже вони особисто пам’ятали ще апостолів: Петра, Павла, Йоанна … Потім залишили земну долину і учні апостолів …
Дорогі брати і сестри, спробуймо усвідомити, яку ми переживаємо втрату, але також, яку сторінку історії Церкви сьогодні перегортаємо … Єпископ Ян особисто знав прелата Романа Янковського, останнього священика Житомирської дієцезії, прелата Станіслава Щипту, настоятеля катедрального собору, цих апостолів XX століття, котрі в тяжких умовах намагалися, якщо ще не відбудувати, то принаймні підтримати розпорошену і застрашену католицьку спільноту, одночасно закладаючи новий фундамент живої Церкви.
Треба, щоб цей живий ланцюжок не обірвався ніколи, треба, щоб ми зберегли цю наступність поколінь. Треба, щоб в Церкві Божій завжди були пастирі, які пасли б отару на родючих пасовиськах, охороняючи її від лютих вовків. Церкві сьогодні, як ніколи, потрібні покликання до священства, до богопосвяченого життя, потрібні люди, волонтери, які залишать свої особисті інтереси, своє особисте життя і встануть під знамено Ісуса Христа! Про це завжди говорив нам єпископ Ян!
Моліться про це багато і часто! Моліться, дорогі брати священики, дорогі сестри монахині, дорогі миряни! Моліться в громаді Церкви, моліться вдома в сім’ї, моліться завжди і всюди!
Одного разу Ісус Христос наближався до міста Наїн. В цей час з міських воріт якраз виходила траурна процесія, помер єдиний син вдови. Ісус підійшов, зупинив процесію і сказав матері: «Не плач!» Потім сказав юнакові: «Тобі Я наказую: Уставай!» І віддав сина матері.
Сьогодні це ми – та траурна процесія. Ми тільки що втратили єпископа Яна. Проте Воскреслий Ісус сьогодні звертається до нас зі словами розради: «Не плачте! Я переміг смерть! Тільки віруйте». Він повертає нам єпископа Яна, як молільника, заступника за нас на небесах. Для спілкування нам вже не потрібні телефон та інтернет, для зустрічі не потрібно далеко йти … Тільки віруйте, виконуйте Слово Спасителя та ревно моліться! Як навчав нас власним прикладом єпископ Ян.
А одного разу Господь збере нас усіх, що повірили, в Своєму Царстві, і царюванню Його не буде кінця! Амінь.
† Віталій Кривицький SDB
єпископ Київсько-Житомирський
Житомир, 08.04.2021 р.
