«Пам’ятаймо про сім’ї, розділені війною; молімося за наших воїнів, про швидкий мир і перемогу». Цими словами на початку цьогорічного Дієцезіального дня сім’ї, що відбувся в Летичеві в суботу 18 травня 2024 р., звернулась його ведуча Лариса Кравець до усіх, хто зібрався в Летичівському санктуарії.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
Для участі в цьогорічній зустрічі до Летичеві приїхали сім’ї з Кам’янця-Подільського, Дунаївців, Голозубинців, Мушкутинців, Чернівців (Вінницька обл.), Калинівки, Вінниці, Мурафи, Бару, Шаргорода, Красилова, Писарівки, Хмельницького, Шепетівки.
Перш ніж уділити благословення на проведення заходу, ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський звернувся до його учасників з такими словами: «Ми зібрались передусім для того, щоб дякувати Богу за сім’ю, дякувати Богу за чоловіка, жінку, дітей, за тата, маму, за все, що Бог робить у наших родинах; просити за розбиті й покалічені сім’ї. Ми бачимо скільки тепер у світі сімей справді покалічених! Сьогодні також бажано згадати тих, хто зараз на війні, хто тим чи іншим чином захищає країну, захищає родину, і навіть молитись за ворогів, які хочуть знищити родину. Напередодні Зіслання Святого Духа проситимемо, щоби Святий Дух зміцнив нас, зміцнив родини, щоб вони були сильні Богом. Сильна родина – сильна держава, сильна Церква, сильна парафіяльна спільнота. Сьогодні світ потребує вас, потребує родини; світ хоче бачити справжню, святу сім’ю. Святий Августин казав: “Де Бог на першому місці, там усе на своєму місці”. Де Бог на першому місці — там родина буде щасливою. […] А там, де Бог не на першому місці, — там ми бачимо родини, покалічені пияцтвом, наркоманією, розпустою та іншими гріхами. […] Де в сім’ї моляться разом – там є Бог і Він благословить, тому що дитина ніде так, як у сім’ї, не навчиться любити, прощати, молитись. Тому сьогодні, тут, перед Божою Матір’ю Летичівською, проситимемо, щоб ми були сильні Богом і щоби світ, який буде дивитись на нас, бажав наслідувати нас. Нехай вам у цьому допоможе Святий Дух, а Матінка Божа і св. Йосип нехай заступаються за вас та допомагають і чоловікам, і жінкам бути святими».
Програму Дня сім’ї розпочала конференція на тему «Пізнайте правду, і правда визволить вас», яку виголосив ректор Вищої духовної семінарії Святого Духа о. Віктор Білоус.
«Істина, яку ми маємо пізнати, – сказав отець-ректор, розпочинаючи конференцію, – це Ісус Христос, Істина яка нас спасає. Жива істина, яка постійно нас спасає і дихає любов’ю».
Далі він показав, як це проявляється в сімейному житті: «Наше життя обростає різними справами, подіями, мріями і – як багато з вас із власного досвіду можуть сказати, коли ви тільки побрались, у вас майже нічого не було, а тепер, щоб кудись переїхати, вам би знадобився не один бус. Людина обростає дійсностями. Так є в нашому житті: ми “обростаємо”. Але є істина, яка нас спасає, яка дихає любов’ю. Щоб нею жити і її прийняти, потрібно від чогось відмовитись. А може, навіть не від чогось, а багато від чого. Тому що є наші вади, наші пристрасті, є наші гріхи; є те, що ми називаємо поганими звичками, які перешкоджають нам жити істиною».
За словами о. Віктора, це може викликати певний страх і запитання: «як я відмовлюсь від того й від того, то що залишиться мені?» Але «щойно ми почнемо відмовлятися від усього того сміття, яким обростаємо, – ми починаємо дихати. Дихати життям, правдою. Ми стаємо вільними».
Яка ж правда про сім’ю нас визволяє? Вчення Церкви і Об’явлення вказують на два завдання сім’ї, «які сполучаються в одну мету: любов і життя. Ось це істина про сім’ю, яка визволяє». І як потяг, щоб рухатися, має стояти на двох рейках, так і сім’я, щоб рухатись у напрямку Неба, в напрямку спасіння, повинна твердо стояти на цих двох «рейках».
Мету свого життя дня варто згадувати щодня, запитувати: «Для чого я живу?» З цим, за словами священника, пов’язана наша сутність. Це питання треба ставити і щодо сімейного життя: «Яка його мета?» Церква раніше говорила, що найпершою метою є народження дітей, а вже потім – про творення спільноти осіб, спільноти любові; а тепер – і в цьому заслуга св. Йоана Павла ІІ, який дав поштовх розвитку богослов’я тіла, – говориться «про єдину мету, яка сполучається разом, тобто любов, яка дає життя, або життя, яке народжується з любові». Їх не можна розділяти – як нерозривним є зв’язок чоловіка й жінки в подружжі, так не можна розділяти життя і любов.
Саме для того, щоби творити спільноту любові, покликана сім’я. Святий Дух творить спільноту спілкування в сім’ї: як Він є серцем для Церкви, так є і серцем для Церкви домашньої, якою є сім’я; саме Він творить спільноту любові. «Святий Дух, – сказав о. Віктор, – знає, на які точки натиснути, щоб відродилося в нас те, що найголовніше. А найголовнішою є справжня любов», до якої ми покликані.
Отець-ректор навів цитату з книжки «Людина на перехресті». Її написав святої пам’яті релігієзнавець Ігор Козловський, який довгий час провів у полоні терористів ДНР. Коли після катувань його повертали до камери, він не міг відповісти на запитання, чому на його обличчі усмішка, але в нього виникала думка: «Я буду жити, насамперед тому що люблю: люблю своїх рідних, близьких, люблю свою родину, свою Україну; але це не головне. Головне те, що вони мене люблять, а це означає, що я боржник любові, а борг любові неможливо віддати. Це –безкінечність…».
Випробування у подружньому житті, сказав о. Віктор, служать тому, щоб ми дозрівали в любові, яка, «як дійсність, є динамічною і повинна розвиватися», а найкращим засобом творення спільноти осіб він назвав діалог, мета якого – бути «правдивими один перед одним».
Говорячи про сім’ю як місце, де дається життя, ректор навів слова французького письменника-католика Шарля Пегі. Той назвав багатодітних батьків найбільшими шукачами пригод ХХ століття і висловив побажання, щоб таких шукачів пригод, «відважних людей», серед нас було якомога більше. Щодо кількості дітей у сім’ї о. Віктор сказав, що Церква у своєму вчені ніколи цього не вказувала, але «є чарівне слово – великодушність», і саме це є показником зрілості в любові.
На завершення священник поділився спогадами про роки ранньої юності, які вважає найкращими роками свого життя завдяки батькові. Як один приклад спілкування батька з дитиною, що підростає, він навів листи Василя Стуса до сина Дмитра.
По закінченні конференції деякі з учасників заходу поділились свідченням дії Бога в їхньому житті і в житті їхніх сімей.
Віталій і Олександра Перці із парафії св. Анни м. Хмельницького, батьки п’ятьох дітей, говорили, посилаючись на тему конференції, від чого Бог їх визволив. Олександра дякувала Богу за дар материнства, назвавши це «великим чудом», оскільки Господь звільнив її від обману, якому нині, нажаль, вірять багато жінок – нібито жінка, народжуючи дітей, втрачає себе: розчиняючись у житті дітей, перестає бути собою. Бог втрутився в її життя через знайомство з Віталієм, який запросив її на катехези Неокатехуменальної дороги, де вона почула, що Бог кличе її вийти з попереднього життя, як колись «покликав Авраама», і обіцяє щось незвичайне. «Я повірила, — сказала Олександра, – і ніколи про те не пошкодувала». Материнство вона назвала найкращою самореалізацією для жінки і стимулом для самовдосконалення.
Щиру подяку Богу за все, що Він робить у житті їхньої сім’ї, висловили батьки трьох дітей, члени спільноти руху «Екіпа Нотр-Дам» Роман і Вероніка Котовські з Чернівців. «Дякую Богу, – сказав Роман, — за те, що нас веде, що благословляє; дякую Йому, за те, що Він є Істиною і що можу Йому довіритись».
Мати трьох дітей п. Оксана з Дунаївців розповіла, що до шлюбу вона взагалі не знала Бога, а її чоловік був неохрещеним. Але якось він зайшов до храму – і захотів укласти церковний шлюб, на що п. Оксана сказала, що йому спочатку треба охреститися. «Бог привів мене до Церкви, – каже вона, – і там мене залишив». Останні 11 років п. Оксана живе одна; але, як сама каже, намагається бути вірною своєму подружжю, хоча раніше їй підказували ідею спробувати визнати шлюб недійсним. Але коли лист із відповідним проханням було написано, жінка запитала себе, чи усвідомлювала вона, приступаючи до Таїнства Шлюбу, що це на все життя. Витривати у вірності подружнім обітам допомагає спільнота подружжів у кризі «Сихар», де п. Оксана є лідером.
Про допомогу у стосунках із чоловіком, котрий вимушено знаходиться далеко від родини, отриману від Бога через спільноту руху «Екіпа Нотр-Дам», розповіла мати двох дітей, переселенка зі сходу п. Марина Дика.
«Книгою пригод» назвав життя своєї родини п. Валентин Войцехівський. Останньою яскравою пригодою він назвав те, що вони з дружиною Юлією провели 350 днів у… в’язниці в Угорщині: «Це ще не закінчилось, ми ще воюємо, ми ще доводимо, що не в усьому з того, що нам нав’язують ми винні; але це сталось. Це була цікава можливість переосмислити життя, переосмислити подружжя, подумати про те, що найважливіше … Для нас був час духовно померти, щоб побачити, що ми у цьому житті ні на що не можемо впливати». А той факт, що їх звільнили з зали суду, п. Юлія назвала чудом, яке стало можливим завдяки тим, хто за них молився, оскільки їхні адвокати вважали це неможливим. Пані Юлія також поділилась досвідом молитви за ув’язнену вагітну дівчину, яка мала намір зробити аборт.
«Зараз ми переживаємо такий час, коли бачимо, яким цінним є життя, коли на війні гинуть наші захисники, гинуть мирні люди. І ми бачимо, яким цінним є життя, якому не дають прийти у цей світ», – сказала далі Лариса Кравець і надала слово п. Ользі, яка представила дві молитовні ініціативи: духовного усиновлення одного воїна – знайомого чи не знайомого, і духовного усиновлення ненародженої дитини. Заохочуючи присутніх долучитись до цих ініціатив, п. Ольга зазначила: кілька хвилин щоденної молитви можуть урятувати життя дитини, чиї батьки мають намір позбавити її життя; а згодом ця дитина може стати кимсь, хто відіграє роль у розбудові нашої держави.
День сім’ї продовжила праця в групах. Для дітей, якій приїхали з батьками, було організовано окрему програму в кількох вікових групах.
Кульмінаційним моментом Дня сім’ї стала Свята Меса, яку очолив єпископ-ординарій Леон Дубравський.
У проповіді Його Преосвященство поділився спогадом: як колись спостерігав за чоловіком, що прийшов до храму з маленьким хлопчиком. І цей хлопчик робив те, що робив батько: батько хрестився – хрестився й він, батько ставав навколішки – і він ставав. А коли молились «Отче наш», батько підняв хлопчика на руки, і під час молитви тримав його в руках. «Як би хтось зняв відеокліп – це було б чудово. Такий образ батька і сина. Як це приємно, що дитя завжди наслідує батька», – сказав владика і продовжив: «Все це натуральне. Це така натуральна побожність і вона може приносити користі більше за будь-що інше. Бо Ісус Христос народився в сім’ї і виконує не свою волю, а волю Отця, котрий Його послав. І це дуже важливо: навчити дітей виконувати волю батька, волю матері, волю батьків».
Його Преосвященство наголосив на важливості молитви в подружжі й навів приклад чоловіка, який прожив із дружиною 50 років і сказав настоятелю парафії, що хоче повторити шлюбні обітниці в день «золотого ювілею» їхнього спільного життя. В неділю, коли в храмі відкрилися двері, всі побачили, як він завозив свою дружину на колясці. Потім на запитання настоятеля, що сталося, він розповів: через рік після одруження його жінка потрапила в аварію і відтоді не може ходити. «Сорок дев’ять років, – сказав той чоловік, – я вожу дружину на колясці, готую їжу, все роблю вдома, тому що 50 років тому я перед вівтарем присягнув, що не покину її аж до самого кінця мого життя».
«Ці слова, – говорив далі владика Леон, – він не тільки промовив, а взяв їх до свого серця, і в своєму серці їх зберіг. І виконував. Як важливо виконати те, що ми не раз обіцяємо Богу! Але пам’ятаймо: без допомоги Бога, Ісуса Христа, Святого Духа ми ні на що не спроможні. Ми можемо обіцяти сто разів, але якщо не будемо звертатись по допомогу до Бога, не будемо просити Святого Духа, – сама людина, хоч би як вона клялась, цієї клятви вона не дотримає. Христос каже: “Без Мене ви нічого не можете вчинити. Ви не зможете збудувати цивілізацію любові, про яку говорив св. Йоан Павло ІІ, – без Мене ви можете збудувати тільки цивілізацію смерті. Ви можете збудувати Содом і Гоморру, ви можете збудувати Вавилонську вежу. Ви будете розмовляти однією мовою, але не будете розуміти одне одного”. І так дуже часто є в наших родинах: розмовляють українською чи якоюсь іншою мовою, але не розуміють одне одного. І це найстрашніше: те, що не розуміють».
Його Преосвященство, з притаманним йому гумором, розповів анекдотичну історію про чоловіка й жінку, які не розмовляли між собою. Чоловік написав дружині записку з проханням розбудити його о п’ятій ранку, а вона йому написала записку: «Вставай!» – ось тільки прочитав він її вже не о п’ятій, а о сьомій. «Зараз, — сказав владика, – світ це робить в СМСках».
Єпископ-ординарій звернувся з закликом «спілкуватися з Богом» і полюбити Пресвяту Діву Марію «в святому Розарії, в Літанії», намагатися кожного дня молитися вдома, і поділився спогадами, як у його сім’ї в часи комуністичних переслідувань щодня запалювали свічки й молились перед іконою Богородиці. «Якби я це не виніс із родини, – сказав єпископ, якби не бачив, як батько і мати моляться, я би напевно не стояв сьогодні перед цим вівтарем. Не потрібно було повчати: “Йдіть до храму, моліться”, – я бачив, як це роблять батьки».
Свою проповідь Його Преосвященство закінчив словами: «Нехай наша молитва, ваша молитва, молитва Церкви, молитва священників, монахів, монахинь, молитва родин, спільна молитва і в храмі, і вдома, і на роботі допоможе нам сьогодні врятувати нашу країну від поневолення. Господь хоче зроби ти нас вільними. Хоче зробити Україну вільною, і коли вона почне покладати надію на Бога – буде вільною. Тому молімось, просімо і Господь допоможе нам, якщо будемо спільно молитися».
Зібрані на Літургії звернулись до Бога з молитвою за Святішого Отця; за єпископів та священників; за рідну землю і наш народ, за мир і переможне завершення війни; за перемінення сердець і навернення ворогів; про дар мудрості й розуму для наших керівників; за воїнів, «які стоять на захисті нашої країни», та за їх родини; за всі сім’ї дієцезії та України, особливо ті, які переживають кризи в подружньому житті; за померлих рідних, друзів і знайомих, а зокрема – загиблих на війні; за всіх присутніх на Літургії. До цих намірів єпископ-ординарій додав молитву за керівників держави, щоб вони звільнили священників від призову на військову службу, оскільки «священники теж воїни, тільки на іншому фронті».
Програму Дієцезіяльного дня сім’ї завершив Травневий молебень перед виставленими Пресвятими Дарами, після чого зібрані помолились Акт ввірення сімей Пресвятій Діві Марії.
По закінченні настоятель санктуарію Летичівської Божої Матері о. Адам Пшивускі подякував всім учасникам Дня сім’ї та подякував Діві Марії «за те, що Вона вибрала це місце» і тепер «переконує нас, що Вона є з нами» і разом із нами стоїть під хрестом – «нашим особистим, нашої країни і всього світу».
