У своєму першому інтерв’ю ще як єпископ номінант Ви сказали, що Вашим головним завданням є допомагати єпископу Леону. Чи за 10 років щось змінилося у вашому служінні?
Нічого не змінилося. Можна тільки трохи жартома додати, що перша форма допомоги – це не перешкоджати правлячому єпископу. Думаю, що це треба єпископа Леона запитати чи вдалося мені виконати хоча б цю першу форму допомоги.
Чи таїнство рукоположення робить людину ближче Бога і дає якісь особливі благодаті? І як серед щоденних обов’язків, євангелізаційних проєктів зберігати свіжість відносин з Господом?
Таїнство священства «щось» змінює у людині, несе з собою благодать, але не робить автоматично її святішою чи ближчою до Бога. Це великий дар, який є місією, але завжди вирішальною є людська свобода. Відкриваєшся на благодать і Любов або є закритим на них. Щодня заново, навіть у кожній конкретній ситуації. Тільки молитва, тільки медитація чи скрутація [вид молитовного читання Божого Слова – прим. ред] над Божим Словом, тільки Євхаристія, тільки Таїнство Покаяння, тільки іспит сумління можуть допомогти. Кажу «тільки» у кожному випадку, щоб звернути увагу, що кожний з цих елементів, вимірів життя і відносин з Богом є необхідним.
Що вам найбільше запам’яталося за ці роки Вашого перебування у Кам’янці?
Життя, рух і молитви у нашій курії. Вона є повною життя, людей і молитви. Знаходимося разом і близько один одного. У дієцезії чимало прекрасних зустрічей. 10 років швидко промайнули, але я пережив багато. Стаю щораз більш щасливим, але, здається мені, не з приводу перебування у Кам’янці чи буття єпископом, а завдяки Божій благодаті. Кам’янець є добрим середовищем, щоби Божа благодать могла проникати у мене.
Як допомагає у Вашому єпископському покликанні участь у формації Неокатехуменальної Дороги?
Тепер беру участь менше, ніж колись, але усвідомлюю, що для мене Бог передбачив Дорогу як дуже важливу допомогу. Отримав також поміч у родині та у згромадженні Місіонерів Облатів Марії Непорочної. Не спроможний точно оцінити того, що дала мені Неокатехуменальна Дорога. Проте отримав через неї дуже багато. Міг би багато розповісти.
За декілька днів відбудеться перша сесія беатифікаційного процесу Слуги Божого єпископа Яна Ольшанського. Чи святість попередніх єпископів на кам’янецькій кафедрі не ставить перед вами додаткових вимог?
Напевно свідчення їхнього життя надихає і заохочує до дій, але не сприймаю це як вимогу до себе. Відчуваю теж їхню допомогу, бо прошу про підтримку у моєму служінні. До єпископа Яна Ольшанського звертаюся з більшою пошаною, до єпископа Яна Нємца більш безпосередньо.
На Вашу думку, чи Господь через перебування у Туркменістані, досвід духовного отця у семінарії, праці в українських парафіях Вас готував до єпископського служіння? І щоб порадили священникам та богопосвяченим особам, які не бачать плодів своєї праці, не розуміють Божих планів і переживають своє покликання у знеохоченні?
Звичайно, що так. Бог готував через все минуле життя, кожну зустріч і подію. Важливим був місіонерський досвід у Туркменістані та праця в українських парафіях, але найважливішою підготовкою було все, що пов’язане з дозріванням у вірі та людяності.
Якщо мова йде про пораду, то вона буде стосуватися двох аспектів. Перше і найважливіше – це шукати Господа, кликати до Нього, тривати й плакати при Ньому. Дати Ісусові огорнути себе Любов’ю. Кризи – це кайроси, тобто дуже важливі періоди у нашому житті. Так, як тепер є війна, важкий час, але дуже важливо як ми його переживаємо. Віра, яка веде до відносин з Ісусом дозволяє бачити об’єктивну реальність, тобто, що вартість життя та успіх не залежить від видимих душпастирських досягнень, але від того, наскільки Христос живе у мені, наскільки все, що роблю, переживаю з Любов’ю, навіть власне страждання. Адже, об’єктивно, для спасіння людей це є найцінніше з нашої сторони й у деякий спосіб навіть вирішальне. Це дає також свободу і радість зі скромного, згідно людських міркувань, неуспішного життя. Другий аспект стосується пошуку відповіді, що очікує від мене Бог у цій ситуації, що маю робити. Бо Господь турбується про свою Церкву і посилає «човни», тільки треба їх прийняти.
Розмовляв Олександр Бучковський
