Християни покликані Христом жити у світі та проповідувати Євангеліє навіть розбещеному суспільству. Водночас вони повинні влаштовувати своє життя по-католицьки. Це передбачає захист дітей від аморальності, а також збереження порядку в шлюбі. Про це розповів єпископ Атанасій Шнайдер в інтерв’ю Юліану Кваснєвському з One Peter Five, пише pch24.pl.
Підписуйтеся на Родину в телеграмі https://t.me/rodyna_cath
На запитання, чи можуть християни перед лицем великої розбещеності у світі та розгулу аморальності відійти від життя, втекти у сільську місцевість, відрізати себе від суспільства, щоб захистити власну віру та звичаї єпископ Шнайдер зазначив, що це було б глибоко помилковою позицією.
“Наш Господь послав апостолів із місією йти до всіх народів і проповідувати Євангеліє. У ті часи більшість народів були занурені в поганське і часто аморальне суспільне життя. Св. Павло закликав християн не відходити у села, а свідчити серед зіпсованого світу: “щоб ви були бездоганні й щирі, непорочні діти Божі серед лукавого й розбещеного роду” (Фил. 2, 15). ). Місія Церкви і християнства ґрунтується на словах Господа про те, що ми “світло для світу” і “ місто, що лежить на верху гори”, яке не може сховатися (Мт. 5, 15). Місія Церкви полягає в тому, щоби підкорити для Христа увесь світ і встановити Його суспільне правління, не боячись поширення моральної розбещеності конкретного суспільства», – сказав єпископ.
Потім він зацитував слова з листа до Діогнета, датованого кінцем другого століття:
“Християни не відрізняються від інших людей ні місцем проживання, ні мовою, ні одягом. У них немає власних міст, вони не говорять на якомусь незвичайному діалекті, їхній спосіб життя не виділяється нічим особливим. […] Вони живуть в еллінських і варварських містах, як уже кому довелося, дотримуючись місцевих звичаїв щодо одежі, харчування, способу життя, але самою своєю поведінкою виявляють ті дивні і навіть парадоксальні закони, якими вони керуються. Вони живуть кожен у своїй країні, але неначе чужинці. Вони беруть на себе всі обов’язки як громадяни і зносять усі тягарі як іноземці. Кожна чужина – це їхня батьківщина, а кожна батьківщина – це чужина…”
“Насправді католицтво ніколи не вибирало своєрідного “методу Амішів”, відповідно до якого християни-аміші намагаються зберегти певну відокремленість від неамішівського світу”, — додав він.
На запитання, як бути з вихованням дітей у ситуації, коли в суспільстві багато зла і дітей атакує, зокрема, гендерна ідеологія, він відповів:
“Батьки-католики повинні захищати своїх дітей від моральної розбещеності, яка в наш час проникла майже в усі державні та урядові школи західного світу. Рішення полягає не в тому, щоби бути повністю відірваними від суспільства, а у створенні власного “безпечного простору”, наприклад, домашнє навчання, католицькі приватні школи, молодіжні організації, систематичні формаційні курси та навчання або зустрічі для молоді та дорослих, публічних марші і паломництва.
Єпископ Шнайдер також говорив про патріархат та його правильне розуміння, про взаємини між чоловіком і дружиною у подружжі.
“Справжня концепція патріархату католицька, а не язичницька чи світська. Лідерство (провідна роль) чоловіка у шлюбі та сім’ї ґрунтується на порядку створення. Через первородний гріх порядок творіння був глибоко зранений, і це також стосується чоловічого лідерства в шлюбі та сім’ї, зараженого егоцентризмом і гордим пороком жадання влади. Через благодаті відкуплення, а особливо через таїнство подружжя, Христос зцілює цю рану в душі чоловіка, і його провід у подружжі та сім’ї може стати подібним до батьківства Бога і відкупительної любові Христа Спасителя”, – наголосив він.
«Вчення св. Павла є чудовим світлом у цьому питанні та постійно звертається до кожного чоловіка та батька: “Чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла; бо хто любить свою жінку, себе самого любить. Ніхто ж ніколи не ненавидів свого тіла, навпаки, він його годує і піклується ним, як і Христос Церквою” (Еф. 5, 28-29). Дружина, яку чоловік щиро любить і поважає, ніколи не почуватиметься приниженою керівництвом чоловіка. Він голова, а вона – серце. Одне комплементарно залежить від іншого. Позбавлена серця сила голови породжує тиранію і духовну холодність. У свою чергу, сама ірраціональна сила серця спричиняє безлад і духовну непевність”.
