«Одного дня між обстрілами лягло мені на серце помолитися за нашу країну, за лінію оборони», – поділився Олександр.
«А за десять хвилин окупанти почали гатити на всю по нас, і черговий снаряд влучив у бліндаж, де я був ще з двома побратимами. Здавалося що це кінець…. У вухах дзвеніло, все затягло димом, здавалося, що нас пошматувало… Навколо все рознесло, але ми дивом вціліли… Після обстрілу наші побратими дивувалися, як ми вижили в такій ситуації. Але я знаю, що це Бог врятував нас по молитві, як і рятує тисячі моїх побратимів. Дякую Господові за все!». Повідомляє Галас.
Ще Олександр згадав історію, яку почув від військовослужбовця Дмитра Харчука, колишнього старосту Лановецької громади.
«У 2014-му я ніс службу на Луганщині. У нашій бригаді був Андрій із Львівщини, який не вірив у Бога. У вересні того року ми з ним потрапили під обстріл росіян біля села Побєда. Андрій ліг в окоп, я — зверху. Ми прикрилися двома бронежилетами. Побратим почав молитися — своїми словами, але щиро благав Бога про допомогу. Ми тоді вижили. Цьогоріч я знову зустрівся з Андрієм на фронті». Це ще раз переконує нас в тому, що на передовій нема невіруючих, кожен військовий потребує Божої допомоги.
Також Олександр розповів про знайомство на передовій з Іваном. «Побратим належав до якоїсь християнської церкви, віровчення, якої не дозволяє брати зброю. Однак, коли його призвали, то його пастор сказав: «Іди на фронт, але нехай твоєю зброєю буде слово». Хоча Іван був простим військовим однак фактично робив велику капеланську роботу і багатьом допоміг духовно, підтримував. На жаль, 26 червня він загинув…».
Далі в інтерв’ю він пояснює, для чого згадав ці історії: «Вони переплелися з моєю. Бог має бути в душі людини, тоді вона чи на полі бою, чи в бліндажі, чи в підвалі, відчуватиме Його підтримку».
Не міг не сказати Олександр – людина, яка просила в молитві, щоб усім воїнам України Бог дав «серце Давида» й декілька слів про нашу Батьківщину.
«Мій дідусь, який відсидів 15 років за участь в Українській повстанській армії (УПА), часто повторював, що Україну ще чекають тяжкі часи. Тільки тепер розумію його. Нашому поколінню припала ця кровопролитна боротьба. Маємо остаточно подолати ворога, щоб нашим дітям і онукам уже не довелося воювати. Відновлення Української Самостійної Соборної Держави у 1991-му — це був перший етап, попереду ще один — нова Незалежність, яка зробить Україну справді вільною. Вірю в це!»
«Якби не Твоя підтримка, то жоден з нас тут не втримався. О, Господь, ми дякуємо Тобі за все!» – такими словами Олександр Замєров закінчував свою записану на відео молитву.
Кожен з нас має можливість підтримувати всіх військовослужбовців у своїх щоденних молитвах. Це та посильна робота, яку ми можемо і повинні робити. Нехай Бог перебуває з кожним із наших захисників і оберігає їх.
Джерело: Галас
