Чи може рішення народити дитину залежати від суми грошей, яку можна отримати в допомогу? Очевидно, ні. А якщо саме цієї суми не вистачає, щоб дати дитині гідне забезпечення, виховання та освіту?
Ці нетривіальні питання були опубліковані британським виданням «The Guardian». Їх ставили жінкам-учасницям дослідження Британської консультаційної служби у зв’язку з вагітністю (BPAS). BPAS характеризує себе як «провідну британську службу з надання допомоги при абортах» і заявляє, що «захищає репродуктивний вибір жінок». На своєму веб-сайті BPAS популяризує не тільки хірургічний аборт, але і абортивні «таблетку поштою» і вазектомію (для чоловіків, звичайно), заявляючи, що надає високоякісні послуги за доступними цінами – і все в ім’я «жіночого здоров’я».
Однак в статті «The Guardian» йдеться про зворотне. Видання стверджує, що аборти часто не є питанням вибору, але є обов’язковими і неминучими. За фактом закон, що обмежує кількість дітей до двох і вступив в силу в 2015 році у Великобританії після скорочення бюджету, передбачає, що податковий кредит у розмірі 2900 фунтів стерлінгів на дитину з 6 квітня 2017 року буде обмежуватися на двох дітей в сім’ї. Для третьої, четвертої або п’ятої дитини – нічого. Через це сім’ям, і особливо матерям-одиначкам, набагато важче забезпечити потенційну третю дитину і не обділити нічим двох старших, особливо у важкій економічній ситуації і з проблемами на ринку праці, викликаними розповсюдженням пандемії Covid-19: адже багато сімей виявилося в залежності від допомоги з безробіття і державних субсидій.
Суть статті Поллі Тойнбі в «The Guardian» (ця газета оголосила себе «провідним голосом лібералізму в світі») зводиться до наступного: британські жінки в часі кризи змушені «обрати» аборт і «добровільно» переривати будь-яку третю вагітність через описані вище скорочення в системі соціального забезпечення, прийняті в минулі роки Консервативною партією, зокрема, колишнім лідером Яном Дунканом Смітом і колишнім канцлером казначейства Джорджем Осборном. Ці скорочення були зроблені з наміром зменшити витрати, і одночасно вони повинні змусити громадян, які «живуть за чужий рахунок», зрозуміти, що вибір мати дитину має свою ціну, і що ці витрати платники податків не можуть нести.
Для порівняння наводиться навіть сумнозвісна «політика однієї дитини» Ден Сяопіна (1904-1997) і Комуністичної партії Китаю.
З фокусу подібних дискусій постійно вислизає реальність аборту: аборт – це вбивство. І якими би не були безвихідними окремі ситуації, досить втішно читати на LiveAction статтю Ненсі Фландерс, яка розкриває зовсім інший погляд на цю проблему. В Аргентині та в Сполучених Штатах ми маємо дві абсолютно різні реальності (незважаючи на те, що бідність є бідність всюди); проте «жінки Аргентини і Америки стверджують, що вони не мають потреби в абортах», а вибір на користь народження дитини – це і є здійснення їхнього «права на вибір».
Проте, прихильники абортів в латино-американських країнах звинувачують жінок у безвідповідальності, якщо вони вирішують не переривати вагітність в умовах фінансових негараздів. У Сполучених Штатах організація “Planned Parenthood”, сумнозвісна фабрика з виробництва абортів, розміщує 86% своїх закладів в міських кварталах з низьким доходом, де, як їм здається, можна зібрати найбагатший «урожай».
Що залишається незмінним в цих трьох геополітичних реальностях – Сполученому Королівстві, яке переживає кризу через Covid-19 і, можливо, через вихід Великобританії з Євросоюзу; Аргентині, яка економічно розорена при президенті-прихильнику легалізації абортів Альберто Фернандес, і Сполучених Штатах, де перемогли проаборційні сили? – Голоси реальних жінок, які не згодні з загальноприйнятою концепцією. Багато жінок дійсно не хочуть аборту; вони потребують державної допомоги і підтримки; вони б вважали за краще фінансування для надання товарів і послуг для дитини, а не гроші, витрачені на субсидування їхнього «права» покласти край людському життю, яке зароджується в їхньому лоні. Проблема в тому, що жінки іноді відчувають себе занадто бідними, щоб народжувати. Але більшість жінок сприймають аборт, як усвідомлену необхідність, а не «вибір» – в глибині душі жінки в усьому світі виступають тільки за життя.
